+38 (032) 247-01-00; +38 (067) 000-13-27
е-mail: yp@zkg.ua 
Viber 
Messenger 
Telegram
У квітні цього року Верховною Радою було прийнято історично детермінований Закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (далі – Закон), який набуває чинності 16.07.2019 р.
Хвилина ретроспективи. Відповідно до ст. 10 Конституції державною мовою в Україні є українська мова. Ця фундаментальна норма конституційного ладу існує майже 23 роки, без змін – незважаючи на суспільні настрої, геополітичне становище, провладні політичні сили у різні етапи історії незалежності. Своїми рішеннями Конституційний Суд розтлумачив межі розуміння державної мови – мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. Поряд з державною мовою можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин відповідно до законів України (рішення №10-рп/1999). Навчальна і виховна робота в загальноосвітніх закладах здійснюється державною мовою, поряд можуть застосовуватись і вивчатись мови національних меншин (№4-рп/2010). Обов’язкове дублювання чи субтитрування фільмів перед їх розповсюдженням в Україні не порушує прав національних меншин (№13-рп/2007). Суди реалізують в процесі судочинства державну мову та гарантують право громадян на використання ними рідної мови, або мови, якою вони володіють, гарантовано рівність громадян за мовною ознакою (№8-рп/2008).
До 2012 року був чинним Закон «Про мови в УРСР», який мав досить демократичний зміст – рівність за мовною ознакою, сприяння розвитку всіх мов, гарантування національно-культурних та мовних прав. Цікавою є преамбула акту – «виховувати у громадян, незалежно від національної належності, розуміння соціального призначення української мови як державної».
Проте у липні 2012 року було прийнято резонансний Закон «Про засади державної мовної політики» або так званий закон Ківалова-Колісніченка, який фактично прирівнював використання регіональних мов (переважно російської) до державної у всіх сферах суспільного життя. Рішенням Конституційного Суду №2-р/2018 закон визнано неконституційним, проте за формальними (процесуальними) підставами порушення процедури прийняття закону. Разом із тим, хотілося б звернути увагу на існування 11 окремих думок суддів (із 14 суддів у складі Великої палати), у тому числі щодо обґрунтування низки загроз цього закону конституційному ладу в частині нівелювання конституційного статусу української мови та надання всупереч нормам Основного Закону (які є нормами прямої дії) переваги російській мові, штучного створення мовної проблеми. Крім того, розуміння мови як територіальної ознаки (а не засади конституційного ладу та етнонаціональної ознаки) за своєю суттю протиставляється сприйняттю України як єдиної, цілісної та недоторканої держави.
Нечинність «закону К-К» утворила юридичний вакуум у питанні мовної політики та її реалізації. Прийняття нового акту дійсно було на часі, є важливим напрямком розвитку гуманітарної складової державного розвитку. Не пояснюючи таких об’єктивних правових підстав його прийняття, навколо необхідності цього закону точаться здебільшого політичні дискусії. Що насправді нас чекає?
Використання державної мови у публічній сфері.
Відповідно до ч. 7 ст. 1 Закону статус державної мови передбачає обов’язковість її застосування органами державної влади, місцевого самоврядування та в інших публічних сферах життя.
1.Публічна влада.
Фактично кожен закон, що закріплює правовий статус представника публічної влади, має норми про державну мову. Наприклад:
- Президентом може бути обраний громадянин, який… володіє державною мовою (ст.103 Конституції);
- Членами Кабінету Міністрів можуть бути громадяни, які… володіють державною мовою (ст.7 ЗУ «Про Кабінет Міністрів України»);
- На посаду в органах місцевого самоврядування можуть бути призначені особи… що володіють державною мовою (ст. 5 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування»);
- На посаду судді може бути призначений громадянин… який володіє державною мовою (ст. 127 Конституції);
- Прокурором місцевої прокуратури може бути призначений громадянин, який … володіє державною мовою (ст. 27 ЗУ «Про прокуратуру»)…
Усі категорії осіб, які зобов’язані використовувати мову під час здійснення своїх повноважень, наведені у ст. 9 закону про мову. Ліберальний характер держави передбачає право будь-якої людини абсолютно вільно реалізовувати себе, у тому числі обирати мову спілкування. Прямо вказано, що дія закону не поширюється на приватне спілкування, справляння релігійних обрядів.
2. Публічні сфери суспільного життя. До сфер публічного життя віднесено:
- трудові відносини – разом із тим формулювання ст. 20 Закону передбачає заборону примушування до використання іншої мови, крім державної (тобто право самостійно обирати мову під час виконання трудових обов’язків), а також можливість обслуговування іншими мовами споживачів та клієнтів-іноземців.
- освіту, науку, культуру – освітній процес здійснюється державною мовою; наукові видання публікуються українською або офіційними мовами ЄС. Більший обсяг стосується культури: культурно-мистецькі заходи проводяться українською, якщо застосування інших мов не виправдано творчим задумом організатора; дозволяється застосування будь-яких мов під час виконання/відтворення пісень/фонограм; оголошення, афіші можуть бути складені іншими мовами, проте містити український текст не меншого розміру та шрифту; показ фільмів здійснюється із українським дублюванням або субтитруюванням. Норми набудуть чинності через 2 роки після Закону.
- охорону здоров’я та спорту;
- телебачення та радіо, друковані ЗМІ, книговидання, інтерфейси комп’ютерних програм, які розповсюджуються в Україні. Комп’ютерні програми та веб-сайти, які реалізуються в Україні, мають мати користувацький інтерфейс або 1) українською мовою, або 2) офіційними мовами ЄС, або 3) іншими мовами, проте мати українську версію. Електронні листи та розсилки, публічні оферти, ліцензійні договори, які підпадають під дію ЗУ «Про електронну комерцію», мають функціонувати державною. Обов’язкове використання державної мови у програмах та інтернет-представництвах органами публічної влади. Зазначені положення набувають чинності через 3 роки. Отже, щодо питання переходу всієї інтернет-мережі на українську – як видно із формулювання норми, це стосується сторінок державних органів (ця норма вже виконується де-факто); ЗМІ (тобто не всі інформаційні ресурси, а тільки ті, що мають зареєстрований статус), а також сектору е-комерції. До приватних сторінок, наприклад портфоліо, відсутня регламентація застосування мов; а у соціальних сторінках (актуальне питання у фейсбуці) має бути можливість включення україномовного інтерфейсу, проте дописи та повідомлення можуть надсилатися вільно обраною мовою.
- публічні заходи;
- обслуговування споживачів – господарюючі суб’єкти, у тому числі у сфері e-commerce, мають обслуговувати споживачів державною мовою, проте на прохання клієнта спілкування може здійснюватися будь-якою прийнятною для сторін мовою (ч. 3 ст. 30 Закону). Інформація про товари та послуги, у тому числі розміщена через Інтернет-сторінки і каталоги, може дублюватися іншими мовами. Стаття 30 набуває чинності через 18 місяців після Закону.
- технічну/проектну документацію – якщо стороною договору про її виготовлення є орган публічної влади або підприємство державної чи комунальної форм власності. У разі укладення договору із приватними особами, у тому числі іноземними, мова технічної документації визначається за домовленістю сторін. Норма підлягає застосуванню через 1 рік.
- діловодство та документообіг, звітність – мовою діловодства об’єднань громадян та юридичних осіб є державна (установчі документи, податкова та інша звітність до владних органів). Листування із представниками публічної влади також здійснюється державною мовою. Чинність – також через рік.
- рекламу – на телебаченні та радіомовленні;
- телекомунікації та пошту, транспорт.
Торговельні марки зберігають той вигляд, у якому їм надано правової охорони. Культурне життя національних меншин залишається без змін та під захистом спеціального закону.
Стандарти і захист державної мови.
Закон встановлює, що кожен громадянин має володіти мовою свого громадянства. Володіння мовою визначається як здатність почути або прочитати інформацію, зрозуміти її зміст і надати на неї відповідь (рекомендації Ради Європи з мовної освіти (CEFR)). Окремо закріплено норму про набуття громадянства, а саме щодо підтвердження володіння державною мовою шляхом складання іспиту. Дискусії щодо відповідного положення у ЗУ «Про громадянство України» існували давно, оскільки законодавчо не було передбачено ні тесту, ні іспиту, або це мало бути усне спілкування – на практиці вважалось формальністю. Тому подолання цієї прогалини виступає тільки позивною характеристикою закону.
Для можливості належного опанування мови також будуть створені безкоштовні курси з її вивчення. Державний сертифікат про володіння мовою отримується громадянами безкоштовно та діє безстроково.
Передбачається створення Національної комісії зі стандартів державної мови – центрального органу виконавчої влади, що здійснює стандартизацію української мови а також відповідні перевірки рівня володіння нею; створення посади Уповноваженого із захисту державної мови для ефективної реалізації мовної політики, захисту мовних прав громадян, моніторингу виконання законодавства та розробки відповідних пропозицій, а також безпосереднього розгляду скарг щодо діяльності публічної влади та усунення перешкод у застосуванні державної мови, про що має право складати відповідний протокол. Крім владної сфери, Уповноважений має право накладати штрафи на суб’єктів господарювання, які порушують права споживачів на якісне обслуговування, а санкції – Державна служба з питань захисту прав споживачів.
Відповідальність.
Українська мова як державна є невіддільним елементом конституційного ладу та є державним символом (ст. 1). Закон не містить нових каральних норм, проте діятимуть загальні норми КК України щодо наруги над державними символами (публічне приниження чи зневажання над державною мовою).
Як було зазначено вище, відповідальність згідно законодавства про захист прав споживачів встановлюється за порушення положень про обслуговування клієнтів – реалізація товарів неналежної якості (ч. 2 ст. 27 Закону), порушення прав на інформацію про продукцію(послуги).
Таким чином, Закон є взірцем європейських стандартів, а його завдання не «змусити», а сприяти розвитку української мови. Метою передовсім є забезпечення повноцінної можливості кожної особи на території нашої держави обрати мову свого спілкування, а для самої держави – укріплення конституційного ладу, національної безпеки, комплексне окреслення соціокультурного простору та утвердження національної ідентичності.
Щодо впливу на підприємницьку діяльність – у сфері комунікації «бізнес-влада» правила гри не змінились, а нововведення стосуються сфери обслуговування громадян та електронної комерції.
Автор – юрист Марія Шуляківська, адвокат – Олексій Яновський
