Як відповідати на запити правоохоронних органів

In: Адвокатске бюро Яновський і партнери, Статті правова тематика 30 Nov 2018 Tags: , ,

 

Потрібно розуміти – не завжди втручання правоохоронних органів у господарську діяльність суб’єкта є правомірним та пов’язаним із виконанням ним своїх обов’язків, тому психологічний страх перед силовими структурами не має грати жодної ролі при аналізі законності та формулюванні коректної відповіді на запит.

Як правило, звертаючись із запитом до фізичних або юридичних осіб, правоохоронні органи мають на меті отримати відомості, документи, акти або речі, що стосуються господарських операцій, або пов’язані з відкритим кримінальним провадженням.

 

При здійсненні запиту, нормативною підставою для звернення зазначається ст. 93 КПК України, згідно якої способом збирання доказів стороною обвинувачення є витребування та отримання від будь-яких осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів тощо. Так, норма кримінально-процесуального закону закріплює право сторони обвинувачення, проте не містить положень щодо кореспондуючих обов’язків інших суб’єктів надавати на них відповідь.

Саме тому на практиці усталено вважається, що надання будь-яких відомостей за запитом правоохоронних органів здійснюється тільки у добровільному порядку, за бажанням особи сприяти здійсненню функцій правоохоронного органу, і не тягне за собою негативних юридичних наслідків. Проте, і на жаль, це стосується не всіх органів, та підтримується судовою практикою. Тому більш детально розглянемо спірні аспекти і можливості прийняття виваженого рішення.

 

Трикутник: повноваження – підстави – санкції.

 

Кожен нормативний акт, яким врегульовано засади діяльності відповідного правоохоронного органу закріплює повноваження органу:

  • Відповідно до п.6 Положення про Національну поліцію, при необхідності виконання покладених на неї завдань (перелічені у п. 4 Положення) має право одержувати від всіх осіб інформацію, документи і матеріали;
  • Згідно ст. 25 ЗУ про СБУ, цей правоохоронний орган має право отримувати на письмовий запит керівника СБУ дані і відомості, необхідні для забезпечення безпеки України. Відповідно до ст. 7 ЗУ про контррозвідувальну діяльність, СБУ має право витребувати, збирати, вивчати документи та відомості для попередження посягань на державну безпеку України;
  • НАБУ, за рішенням керівника, має право витребовувати у вказаному в запиті вигляді та формі інформацію, необхідну для виконання завдань Бюро, згідно ст. 17 закону;
  • ДБР із метою виконання своїх завдань має право за письмовими запитами Директора Бюро або заступників безоплатно отримувати інформацію, необхідну у справах при розслідуванні злочинів, у тому числі з систем, реєстрів, адміністратором яких є органи державної або місцевої влади (ст. 7 закону про ДБР);
  • Відповідно до ст. 8 ЗУ про оперативно-розшукову діяльність, оперативним підрозділам правоохоронних органів (визначених ст. 5 цього Закону) надано право ознайомлюватись із документами та відомостями, що характеризують діяльність суб’єктів, за рахунок коштів, які виділяються на утримання підрозділів, а також витребувати такі документи з дозволу слідчого судді.

У ст. 19 Конституції України визначено обов’язок органів державної влади діяти виключно у межах і спосіб, визначений законодавством.

По-перше

Питанням, яке має бути досліджено особою, яка отримала запит від правоохоронного органу – чи має відповідний правоохоронний орган повноваження на здійснення будь-яких запитів?

Чи є суб’єкт, до якого звернулись, належним із огляду на формулювання статей в законі (так, наприклад ДБР має право безоплатно отримувати відповіді безпосередньо тільки від органів публічної влади).

А найголовніше – відповідні повноваження мають здійснюватися за чітко визначених законом підстав. Так, кожна з названих вище законодавчих норм містить вказівку на «для виконання функцій», «з метою виконання покладених завдань» тощо, і це відповідно обов’язково має бути відображено у запиті.

Якщо ж до вас звертається СБУ із вимогою надати копію податкової звітності – яким чином діяльність підприємства може загрожувати національній безпеці України? Ґрунтуючись на таких системних висновках слід будувати відповідь на запит правоохоронного органу.

По-друге

Санкції. Дійсно, як вбачається із зазначених законодавчих положень, норми про права та повноваження силовиків здебільшого не містять сформульованого обов’язку особи, яка отримала запит, надати на нього відповідь, встановити строки такої відповіді та правові наслідки обраної поведінки.

Виключення складають деталі.

Так, наприклад, у абз. 2 п. 3 ч. 1 ст. 17 Закону про НАБУ встановлено обов’язок суб’єкта, до якого здійснено звернення, надати відповідь невідкладно, але не пізніше 3 днів; забороняється надання недостовірної інформації, не в повному обсязі або ненадання інформації і «тягне передбачену законом відповідальність».

Можна, безперечно, багато говорити про недосконалість законодавчої техніки, використання різних термінів та їх сукупності щодо «документів», або «даних», або «відомостей» чи «інформації», які запитуються органами, їх розмежування, а також взагалі прийнятих норм – чому в законі про антикорупційне бюро міститься застереження про відповідальність; а щодо інших органів, які мають компетенцію щодо інших видів злочинів – не містить… Проте така дискусія буде марною. Адже, як правило, в українській ментальності діє правило: «якщо існує обов’язок, за порушення якого нічого не буде, то обов’язок є проханням».

Чи дійсно це так?

Не забувайте про велику кількість бланкетних норм (бланкетні – які відсилають до іншого нормативно-правового акта) українського законодавства, наприклад, положень КУпАП, що стосуються вимог та звернень правоохоронних органів. Наприклад, склади правопорушень щодо невиконання законних вимог органів містять статті 185-13 (НАБУ), 188-28 (підрозділів Нацполіції), 188-46 (НАЗК) та деяких інших.

Важливі позиції вироблено і судовою практикою:

  1. Слідчому, детективу, слід довести, що отримання в ході досудового розслідування  необхідне для встановлення обставин, що підлягають доказуванню під час розслідування, та з метою повного, всебічного, неупередженого їх дослідженню (достатньо загальний принцип, чи не правда);
  2. Порядок кримінального провадження в Україні визначається тільки кримінально-процесуальним законодавством (навіть, приклад, якщо спеціальний закон не містить можливості надання документів не інакше, як за рішенням суду – див. справу №761/22970/18);
  3. Не заслуговують на увагу твердження, що копії документів підлягають вилученню виключно в порядку тимчасового доступу до речей і документів, оскільки отримання копій, а не оригіналів, узгоджується із положеннями ст. 93 КПК;
  4. Визначення способу збирання доказів – у порядку ст. 93 чи глави 15 КПК віднесено до повноважень слідчого, прокурора, і втручання у їх діяльність інших осіб забороняється, тому зауваження особи, яка отримала запит, щодо того, яким порядком слід скористатись – є неправомірними;
  5. Зауваження про те, що отримання інформації не тотожно поняттю отримання документів, є необґрунтованим, тому що документ є формою вираження та фіксації інформації;
  6. Відповідно до п. 8 ст. 234 КПК неможливість отримати речі, документи, відомості добровільно у порядку ст. 93, є підставою проведення обшуку.

 

Формальні порушення

 

Якщо все-таки запит подано уповноваженим на те правоохоронним органом правомірно, необхідно перевірити дотримання всіх необхідних вимог його складання, що надає йому законної сили.

Так, письмові запити про витребування даних та відомостей мають мати свої реквізити, дату, бути на бланку органу та підписані керівником відповідного органу із проставленням печатки.

Як правило, в частині підписання запиту керівником, владними органами часто допускаються порушення – від руки може бути вказано «ЗА керівника», або здійснено інші дописи «виконуючи обов’язки», «тимчасовий заступник» тощо. Таким чином, отримавши запит за підписом осіб, до повноважень яких не входять відповідні дії, можна надати відмову у зв’язку з отриманням запиту від невстановленої особи.

Запит також має містити ідентифікуючі реквізити суб’єкту, до якого здійснено запит. За наявності недоліків у зазначенні адресата, одержувач запиту може відмовити у наданні відповіді на нього, оскільки такої особи, наприклад за цією адресою або іменем, не існує.

Отже, дійсно, надавати позитивну відповідь та всі запитувані документи органу, який звернувся із відповідним запитом, і боятись відповідальності не потрібно:

1) якщо це не стосується його функцій та повноважень;

2) якщо запит не відповідає вимогам закону.

 

Що далі?

 

Подальша доля вирішується залежно від того, наскільки важливими для органів та розслідування були документи або відомості, затребувані запитом.

Якщо це не основний доказ, гострої потреби в них немає, і взагалі силові структури звертались «на авось» з розрахунком на те, що особа не обізнана у своїх правах та обов’язках, все може обмежитись запитом. В іншій ситуації, за нагальної необхідності отримати документи, можливі варіанти обшуку або тимчасового доступу до речей і документів за правилами КПК.  

Таким чином, радимо у будь-якому випадку не ігнорувати запити правоохоронних органів. За наявності підстав для правомірної відмови у наданні відомостей та документів слід надати ввічливу відповідь-відмову, обов’язково із зазначенням причин такої відмови, проте повідомити про готовність до співпраці в межах законодавства, і наголосити, що відмова не є перешкоджанням діяльності правоохоронних органів.

 

Автори – юрист Марія Шуляківська, адвокат – Олексій Яновський

 

 

Підписатись на наші новини


X