Ліцензійна угода щодо програмного забезпечення

In: ІТ-право, Адвокатске бюро Яновський і партнери, Право інтелектуальної власності, Статті правова тематика 04 May 2018

Cтворюючи ІТ-продукт, розробник зазначеними діями отримує результат своєї творчої діяльності, тобто об’єкт авторського права. В Україні прийнято авторсько-правову модель охорони комп’ютерних програм у відповідності до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів та ст. 10 Угоди ТРІПС. Зміст авторського права становлять особисті немайнові та майнові права. Вихідним є положення, що авторські майнові права належать розробнику ІТ-продукту, однак вони можуть бути відчужені частково або у повному обсязі іншим особам, які стають власниками майнових прав. Програмне забезпечення як об’єкт права інтелектуальної власності потребує встановлення розробником (або володільцем майнових прав) чітких правил його використання. Із правової точки зору, використання програмного забезпечення є законним тільки тоді, коли на це є дозвіл власника майнових авторських прав. Відповідно до законодавства України, способом реалізації надання дозволу на використання твору є ліцензія. У більшості випадків вона має форму ліцензійної угоди (License Agreement).

Ліцензійна угода – договір між ліцензіаром (розробником, власником майнових прав) та ліцензіатом (особа, яка отримує дозвіл на використання), який визначає умови використання програмного забезпечення. Отримання права на використання за ліцензією не є відчуженням майнового права використання. Ліцензійна угода обов’язково має існувати у письмовій формі.

Захист своїх авторських прав для розробника – це і є різні схеми ліцензування програмного забезпечення. Ліцензування вважається однією з найпоширеніших форм комерціалізації інтелектуальної власності. Порушення умов ліцензійної угоди фактично робить використання ІТ-продукту незаконним. По кожному окремому виду програмного продукту застосовуються різні типи ліцензування, які прямо впливають на модель його розробки, використання та поширення на ринку. Залежно від зазначеної специфікації аналізується доцільність надання виключної, невиключної або одиничної ліцензій.

 

Прийнято виокремлювати наступні групи ліцензійних угод:

1) Угоди, спрямовані на створення програми (виникнення прав) та здійснюють розпорядження майновими правами. Такі ліцензійні договори, як правило, передбачають надання виключної ліцензії, та можуть містити значно більший, порівняно із іншими видами, обсяг передбачених нею майнових прав. Із одного боку, такий договір за своїм обсягом подібний до відчуження майнових прав, оскільки права, надані за виключною ліцензією заборонені до реалізації самим власником прав протягом строку ліцензії; відповідно, він передбачає більшу роботу сторін над узгодженням його умов. Із іншого боку, такий тип залишає за власником майнових прав можливість правомірного «повернення» всього обсягу своїх майнових прав у разі погіршення відносин сторін, розірвання договору тощо. За виключною ліцензією надаються тільки ті права, що прямо нею передбачені.

2) Угоди, якими здійснюється регулювання розповсюдження програм на ринку. Такі договори є найпоширенішими у ІТ-галузі та стосуються правовідносин із кінцевими користувачами програмного забезпечення. Правовласник надає всім користувачам рівні права, визначені ліцензією. За правовою природою вони в основному є договорами приєднання, за якими кінцевий користувач погоджується на стандартні заздалегідь визначені розробником умови використання. Як правило, вони додаються у вигляді документа або є складовою частиною програми, та визначають правила використання даним екземпляром програмного забезпечення.

Подібні ліцензійні угоди передбачають надання невиключної ліцензії, про що має бути вказано в тексті угоди, оскільки вони розраховані на розповсюдження серед невизначеного кола покупців програми. Як правило, широкому колу користувачів програмне забезпечення надається тільки щодо некомерційного користування, для задоволення власних потреб, як кінцевих користувачів, із обмеженими правами, та значним обсягом встановлених заборон, у тому числі на продаж, надання в оренду, прокат, субліцензування тощо, а також втручання в вихідний код продукту або його переробку та будь-яке інше несанкціоноване використання.

Ліцензії на користування програмним забезпеченням за цим видом можна класифікувати на дві великі групи:

  1. Вільне програмне забезпечення (Public domain, Free software, OpenWare) є особливим видом програм, які не захищаються авторським правом. Такі програми зазвичай поширюються за допомогою GNU General Public License або Free BSD – на їх використання не встановлено будь-яких обмежень, у тому числі з будь-якою метою, будь-хто охочий може отримувати доступ до її вихідних кодів та здійснювати модифікацію, будь-яким способом відчужувати як оригінальне, так і перероблене програмне забезпечення. Особливістю GPL є копілефт – вимога до користувачів, які здійснюють модифікацію та переробку програми, здійснювати поширення своєї версії також на умовах вільної ліцензії. Це, з одного боку, сприяє прогресу в розвитку ІТ, з іншого – деякі розробники, що докладають значних зусиль до модернізації вихідного коду не можуть отримати захисту своєї розробки.

Відмовитись від особистих немайнових прав автора неможливо. Однак розробник може відмовитись від своїх майнових прав, оголосити програму суспільним надбанням, і таким чином зробити програму вільною.

  1. Пропрієтарне (або невільне) програмне забезпечення.

Відсутність плати за програму не означає, що вона вільна (тобто в будь-якого відсутні виключні майнові права на неї). Велика частка безкоштовних продуктів, так же як комерційні програми, є пропрієтарним програмним забезпеченням (Proprietary software), за яким всі права (використання, поширення, зміна і тд) виключно належать правовласнику (найчастіше розробнику), права кінцевих споживачів обмежені правовласником у Правилах користування продуктом. Тобто невільність використання цього виду програмного забезпечення визначається не платою за здійснюване користування, а наявністю власника майнових прав, який може вимагати захисту своїх прав у разі порушення умов ліцензійної угоди.

Такими ліцензіями є:

  • Комерційні (commercial). Програми, створені спеціально для їх продажу та отримання прибутку; як правило, щодо них можуть не існувати безкоштовні демонстраційні версії. Як правило, користування програмою є можливим лише після повної сплати її вартості (ліцензійного платежу).
  • Умовно безоплатні (shareware). Щодо таких ліцензій, є багато підвидів, наприклад демонстраційні версії, які є безоплатними протягом певного строку користування (trialware); програми, за якими лише частина функціоналу є безкоштовною, а інша отримується за плату (demoware) тощо.
  • Вільно поширювані (Freeware), які передбачають безкоштовне використання програмного продукту. При цьому, розробник може самостійно визначати, який саме вид користування є безкоштовним, наприклад використання в особистих цілях.

Говорячи про сучасний розвиток ліцензування у світі, можна вести мову про тенденції до переходу від плати одноразовим паушальним платежем при придбанні права на використання («вічного» використання програми) до її використання за підпискою (по суті роялті) за визначеними строками. Така система має ряд переваг як для розробників, так і безпосередньо користувачів, із одного боку, оскільки користувач одразу отримує повноцінний доступ до всіх функцій програми, має постійні оновлення до останніх її версій, може придбавати підписку одразу на декілька строків за акційними цінами, якщо така можливість передбачена розробником, та оплачує продукт рівно стільки часу, скільки бажає ним скористатись. Із іншого боку, це не позбавляє розробників права збільшувати вартість підписки, якщо інше не встановлено ліцензійною угодою.

Таким чином, суть ліцензування програмного забезпечення полягає не в придбанні самих комп’ютерних програм в коробковому або електронному вигляді, а в отриманні ліцензії, що дає її володільцю право на використання результатів інтелектуальної діяльності в рамках ліцензійної угоди з правовласником. Програмне забезпечення захищено від несанкціонованого використання законодавством про авторські права; обсяг відповідальності встановлений адміністративним та кримінальним законодавством.

Автор – юрист Марія Шуляківська

Підписатись на наші новини


X