Контракт про спільну розробку програмного забезпечення

In: ІТ-право, Адвокатске бюро Яновський і партнери, Статті правова тематика 08 May 2018

Контракт про спільну розробку програмного забезпечення

Нові виклики бізнесу вимагають більшої продуктивності та меншої часозатратності, особливо в сфері ІТ. Все рідше програмне забезпечення розробляється однією особою – для ефективної роботи по створенню ПЗ неминучим є поділ повноважень та обов’язків при реалізації частин програми або її функціональних модулів, координація роботи всієї групи спеціалістів, працюючих над проектом. Тому на практиці виникає питання – а як здійснити правове оформлення відносин по створенню ПЗ, якщо у цьому задіяні працівники не однієї ІТ-компанії, а декількох, різні скілл-групи, а також інвестори тощо?

Такі правовідносини суттєво відрізняються від договорів про надання ІТ-послуг або виконання робіт на замовлення. За вказаними видами виконавець-розробник виконує технічне завдання замовника, який в свою чергу зобов’язується здійснити оплату за договором; таким чином відсутня така суттєва ознака як спільність.

Спільна розробка програмного забезпечення можлива шляхом укладення договору спільної діяльності, у тому числі – простого товариства, які, звісно, матимуть суттєві особливості, оскільки особливою є мета – результат інтелектуальної, творчої діяльності.

 

Перед укладенням договору, слід визначитись із наступним питанням щодо авторських прав

Як уже неодноразово зазначалось у наших публікаціях, комп’ютерні програми є об’єктами авторського права із відповідними правовими наслідками. Автором твору, у тому числі ПЗ, може бути тільки фізична особа. Юридична особа у більшості випадків отримує права на ІТ-продукт за договором з автором, тому, розробник є первинним власником всіх авторських прав на продукт, змістом яких є особисті немайнові та майнові права, у нашому випадку на програму. У той час як «персональні права» не можуть бути відчужені (хоча вдаються до легальних шляхів їх обмеження через реалізацію права на ім’я способом анонімного позначення, тобто не позначення імені розробника взагалі), в аспекті комерціалізації програмного забезпечення ключовим є визначення володільця майнових прав.

Укладення авторських договорів, із зазначенням переліку майнових прав, є обов’язковою передумовою використання майнових прав. Так, ІТ-компанії можуть встановлювати відносини із програмістами на основі трудових договорів (контрактів), або, що є більш поширеним, – за цивільно-правовими договорами. У будь-якому випадку, за загальним правилом відповідно до законодавства України майнові права належатимуть спільно розробнику та роботодавцю (замовнику), якщо інше не передбачено договором. На жаль, на сьогодні власники компанії не надають відповідної уваги належному оформленню регулювання майнових прав на програми, вважаючи створені програмістами продукти де-факто своїми. У подальшому це створює безліч проблем у використанні програмного забезпечення, у тому числі судові спори, оскільки від самого початку призводить до порушення прав працівника, та неправомочності самостійного використання об’єкту. Альтернативність формулювань статей 429, 430 ЦК України дозволяє без проблем вирішувати це питання на користь компанії, тому ми наголошуємо на необхідності врегулювання зазначених питань у рамках відносин – «програміст-компанія» ще до укладення договорів про спільну розробку. Крім того, у випадку розробки ПЗ групою програмістів необхідно звертати увагу на особливості правового режиму об’єкту, створеного у співавторстві. Авторські права не поширюються на ідеї, концепції, принципи, методи і т.д., тому автори ідей, інвестори, технічний персонал (адміністратори, тестувальники) не вважаються співавторами ПЗ, якщо безпосередньо не брали участі в написанні вихідного коду, розробці структури і алгоритмів тощо.

До речі, американська концепція Work for hire не здійснює розподіл виконавців на працівників або підрядників, володільцем прав на продукт у будь-якому випадку є замовник. Відповідне регулювання передбачене також Угодою про асоціацію з ЄС – майнові права на комп’ютерні програми, створені на виконання трудових обов’язків, є власністю роботодавця, якщо інше не передбачене контрактом. Залишається лише чекати трансформаційних перетворень українського законодавства.

 

Спільна діяльність

Спільна розробка програмного забезпечення можлива шляхом укладення договору простого товариства, за яким мета є очевидно – власне створення ПЗ, отримання прибутку від його наступного комерційного використання, а вкладами будуть інтелектуальна, творча діяльність, грошові кошти, інше майно, необхідні для здійснення цієї діяльності. На відміну від законодавства РФ, вітчизняне цивільне право не містить обмежень стосовно учасників простого товариства: ними можуть бути як юридичні, так і фізичні особи, без прив’язки до резидентства. Крім того, за подібним договором про спільну розробку програми можливі різні варіанти участі сторін у діяльності, наприклад обидві сторони можуть брати безпосередню участь у створенні ПЗ, або ж одна зі сторін може бути інвестором розробки.

Істотні умови контракту визначені ЦК України: умови координації спільних дій сторін, визначення сторони, на яку покладається ведення справ, встановлення правового режиму майна, яке вноситься сторонами як вклад та визначення його оцінки, положення про покриття витрат та збитків учасників, та головне – розподіл прибутку. Нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

 

Зупинимось на специфічних аспектах при розробці ПЗ.

1. Ми рекомендуємо включати у договір положення про обов’язок зареєструвати авторські права належним чином. Більшість програмних продуктів, незалежно від ініціативи їх створення на замовлення чи самостійно, мають використовуватися з комерційною метою. Хоча для виникнення авторських прав крім створення об’єкту жодних додаткових дій законом не вимагається (принцип автоматичної охорони за Бернською конвенцією), на практиці не здійснення реєстрації авторських прав на продукт створює для його правовласника додаткові юридичні ризики, у тому числі щодо можливості його реального комерційного використання, проблемності доведення прав на нього, а також захисту прав на програмне забезпечення.

2. Визначаючи предмет договору, сторони вправі самостійно визначити обсяг роботи кожної з них відповідно до технічного завдання. Оскільки програмне забезпечення є складним об’єктом, для його створення необхідні різні навички за етапами створення проекту, розробки дизайну, безпосередньо програмування, тестування, документування тощо. Відповідно сторони мають визначити необхідне від кожної з них у виконанні для створення програми.

Договором має бути визначено, чи можуть всі частини програмного забезпечення мати самостійне значення та бути використані окремо, а права відносно окремих частин – відчужені або передані третім особам.

3. Контрактом може бути встановлений значний обсяг обов’язків сторін. Зокрема, такими є безпосередньо обов’язки по якісному та вчасному створенню ПЗ у строки та у відповідності до угоди між ними, здійснювати інші спільні дії організаційного, матеріального, технічного та іншого характеру, необхідні для створення ПЗ; здійснювати обмін інформацією, необхідної для здійснення спільної діяльності; спільними діями брати участь у можливій переробці або адаптації ПЗ, якщо це необхідно для досягнення цілей спільної діяльності; внести свої вклади; належним чином здійснити оформлення авторських прав; здійснювати розпорядження виключними правами тільки за письмовою згодою іншої сторони; не здійснювати перешкод у використанні та розпорядженні виключними правами іншою стороною, у тому числі шляхом зловживання правом; дотримуватись прав та законних інтересів іншої сторони, встановлених законодавством України та договором, у тому числі після припинення його дії; не порушувати права третіх осіб при створенні ПЗ, у тому числі права інтелектуальної власності; негайно сповіщати іншу сторону про неможливість виконання зобов’язань по етапу розробки ПЗ в строк та про всі загрози втрати або оспорення прав на ПЗ.

Права ж зазвичай сформулюються більш коротко. Це права щодо запиту інформації, необхідної для здійснення спільної діяльності; самостійного використання ПЗ з метою, не пов’язаною із отриманням прибутку; залучати до виконання робіт третіх осіб (із покладанням відповідальності за дії цих осіб) тощо.

4. Договором має бути визначено належність виключних прав учасникам спільної діяльності у пропорціях, залежно від оцінки їх вкладу.

Аналогічним чином вирішуються питання розподілу прибутку. Сторони можуть закріпити виплати за належними їм частками, або зафіксувати виплату одній з сторін у твердій сумі.

5. За угодою про спільну діяльність сторони-контрагенти розпоряджаються належними їм майновими правами на продукт (при чому кожна має гарантувати володіння цими правами, тому важливим є застереження вище щодо договорів із працівниками). За загальним правилом, таке розпорядження здійснюється спільно. У той же час, у договорі може бути визначено, на яку сторону або особу покладатиметься обов’язок ведення спільних справ, підписання угод (ліцензійні договори щодо спільного ПЗ, договори про відчуження прав на ПЗ тощо), та вчинення інших правочинів, пов’язаних зі спільною діяльністю та правомочність таких дій згідно договору або довіреності.

Відповідно до істотних умов договору про спільну діяльність має бути визначений оператор – сторона, яка зобов’язується вести облік спільного майна учасників.

6. Враховуючи специфіку об’єкта права інтелектуальної власності, вам необхідно завчасно визначити права сторін щодо самостійного використання програми, її модифікації, створення похідних творів у рамках договору та відповідно розпорядження ними.

7. Прораховуючи всі кроки наперед, маємо передбачити ситуацію, за якою одна з сторін в майбутньому може не визнавати майнові права іншої сторони. У спорах про визнання співавторства суди неодноразово звертали увагу саме на необхідність творчого вкладу у створення продукту, у зв’язку з чим можуть виникати складнощі у доказуванні. Ми пропонуємо включити у договір положення, що обмін розробленими відповідно до технічного завдання частинами ПЗ має відбуватись шляхом підписання актів прийому-передачі за кожним етапом робіт.

8. Переважні права – включення подібного розділу видається абсолютно логічним. У випадку, якщо одна зі сторін має намір продати свої виключні майнові права, інша сторона обов’язково має мати переваги перед третіми особами щодо придбання таких прав. Сторона має право здійснити продаж виключних прав третім особам виключно після повідомлення про намір продати виключні права іншу Сторону. Повідомлення має містити всі істотні умови, на яких Сторона має намір продати виключні права. У встановлений договором строк учасник спільної діяльності має право заявити компанії-продавцю про намір придбати виключні права або про відмову у реалізації свого переважного права. Тільки після спливу цього строку та у разі нереалізації переважного права, сторона-продавець зможе продати виключні права третім особам та тільки за умови приєднання цих осіб до даного договору.

9. Розділ про конфіденційність (або сторони можуть укласти окрему угоду NDA), оскільки сторони будуть працювати із цінною (навіть інноваційною) інформацією, створюючи новий продукт.

10. Встановити відповідальність Сторін за прострочення виконання зобов’язань за етапами розробки ПЗ, а також у випадку, якщо своїми діями учасник порушує права третіх осіб. Така відповідальність може бути встановлена у вигляді штрафу, а також відшкодування збитків винною стороною учасникам спільної діяльності.

11. Не зважаючи на добрі наміри сторін на початку співпраці, згодом можуть виникнути конфліктні ситуації, що унеможливить подальшу співпрацю. Можливим є впровадження механізму примусового виходу сторони із правовідносин. Це пояснюється тим, що розірвання договору передбачає взагалі припинення роботи над проектом, інші небажані для компанії наслідки. Щодо механізму виходу, у разі недосягнення згоди сторін у веденні спільних справ, це може бути способом вирішення тупикової ситуації – при ініціюванні однією з компанії виходу з проекту, вони зобов’язані подати незалежній особі пропозиції щодо ціни викупу виключних прав контрагента. Учасник спільної діяльності, пропозиція якого є вищою, зобов’язаний у визначений договором строк здійснити викуп виключних прав, а друга сторона – здійснити їх продаж відповідно.

 

Автор – юрист Марія Шуляківська

Підписатись на наші новини


X