Як правильно продати частку та припинити участь у ТОВ

In: Статті правова тематика 11 Oct 2018

Участь у ТОВ зумовлюється наявністю у особи корпоративних прав, які можуть бути реалізовані шляхом здійснення своїх правомочностей права власності. У цій публікації будуть розглянуті такі способи припинення участі у ТОВ як відчуження частки у товаристві, вихід з нього, а також законодавчі зміни у порядку виключення учасника. Кожен із них, хоч і веде до припинення володінням корпоративними правами, проте настають за різних юридичних фактів та, відповідно, мають власні правові наслідки.

 

1. Відчуження частки

Під поняттям відчуження корпоративних прав мають на увазі продаж, міну, дарування та інші цивільно-правові угоди, предметом яких є перехід/передача частки в статутному капіталі товариства іншим особам. Це в повній мірі узгоджується з положеннями нового закону, так як частка може бути відчужена оплатно чи безоплатно.

Варто одразу наголосити – право на відчуження частки не є безумовним, так як статутом (або корпоративним договором) може бути встановлена обов’язковість згоди інших учасників для відчуження або надання частки в заставу. До речі, іноді трапляються випадку закріплення обов’язку учасника, який має намір відчужити частку, провести переговори із іншими учасниками ТОВ. Разом із тим, практичної користі від такого положення вбачається мало, оскільки залишається незрозумілим, яких саме правових результатів мають досягнути сторони в процесі перемовин?

Наприклад, одним із інструментів корпоративного договору є lock-up period, тобто встановлений строк, протягом якого учасникам заборонено розпоряджатись своєю часткою. Недотримання заборони щодо відчуження частки третім особам, встановленої статутом, може мати своїм наслідком визнання угоди купівлі-продажу недійсною. Якщо ж така заборона була встановлена за домовленістю учасників у корпоративному договорі, при оспоренні договору необхідно довести, що набувач знав про наявність обмежень у правах учасників.

Договір відчуження частки в статутному капіталі повинен включати істотні умови:

  • найменування сторін;
  • предмет договору (спосіб відчуження);
  • характеристика частки, що відчужується (її розмір у грошовому і процентному виразі від статутного капіталу);
  • ціну;
  • умовою договору також, якщо це передбачено корпоративним договором, є ознайомлення набувача з тим, які додаткові повноваження або спосіб їх реалізації передбачений корпоративним договором, та чи зобов’язаний набувач приєднатись до цього договору на тих же умовах.

Щодо моменту переходу права власності на частку до нового володільця, слід зазначити наступне. Загальним правилом (ст. 334 ЦК України) є виникнення права власності з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Хоч законодавство і не містить вимог щодо нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу частки, сторони за власним бажанням можуть звернутись до нотаріуса. У такому разі, право власності виникає у набувача із моменту нотаріального посвідчення договору. Крім того, нагадуємо про важливі зміни у Законі про ТОВ – відтепер набувач частки у статутному капіталі може самостійно реалізовувати всю повноту корпоративних прав у товаристві, у тому числі звернутись із актом приймання-передачі частки до державного реєстратора для внесення відповідних змін до відомостей про ТОВ. Зверніть увагу: підписи на акті мають бути нотаріально засвідчені.

 

2. Переважне право

Загальний підхід залишився не змінним – реалізація переважного права учасників поширюється виключно на купівлю частки (що в принципі не викликає подиву, оскільки чому учасник має дарувати частку чужій людині замість свого сина). Також згідно ч. 1 ст. 20 Закону про ТОВ, переважне право застосовується тільки при продажі частки третім особам (не учасникам).

Законом одразу встановлені винятки, коли переважне право не застосовується:

  • Якщо це передбачено статутом (такі положення закріплюються або змінюються за одностайним рішенням учасників);
  • Якщо це встановлено корпоративним договором, стороною якого є учасник;
  • Якщо продаж частки здійснюється на публічних торгах.

У цілому, механізм переважного права, закріплений в законі, наступний.

Учасник, які має намір продати свою частку (учасник-відчужувач) зобов’язаний повідомити про істотні умови (ціну, розмір) інших учасників, строк для відповіді яким встановлено у 30 днів. Якщо відчужувачем не отримано протягом цього строку повідомлень про реалізацію права купити частку за вказаними умовами, вважається, що на 31 день з дати отримання повідомлення учасниками надана згода на продаж третій особі. У випадку, коли хто-небудь із учасників виявив таке бажання, договір купівлі-продажу частки має бути укладений протягом 30 днів з дня акцептування. Ст. 20 також встановлює правові наслідки невиконання своїх зобов’язань кожною зі сторін: якщо відчужувач продав частку з порушенням переважного права, інші учасники мають право в судовому порядку вимагати переведення на себе прав та обов’язків покупця; якщо ж договір не було укладено з вини покупця, учасник-відчужувач має право або визнавати договір укладеним в суді, або продати частку третій особі без повторного застосування переважного права.

Встановлені в законі строки обчислюються з дня отримання учасниками повідомлень, що вочевидь загрожує можливістю виникнення двох проблемних аспектів: 1) ігнорування кореспонденції (недобросовісне чи ні) може ставити під сумнів легальність наступного відчуження третій особі; 2) якщо учасник направив повідомлення відчужувачу про реалізацію свого переважного права на 30 день, ймовірно, що пошту він отримає приблизно за тиждень. Протягом цього часу учасник-відчужувач може продати частку, вважаючи свої дії правомірними. Проте яким чином буде здійснюватися реституція та наступний продаж учаснику – не визначено.

Разом із тим, ч. 6 ст. 20 встановлено право учасників у статуті на свій розсуд змінювати порядок реалізації переважного права (будь-якими положеннями, у тому числі без обмежень мінімальними строками). Зокрема, рекомендуємо визначити додаткові можливості для повідомлення учасників – публікації на офіційному веб-сайті, інші електронні засоби, а також знайти оптимальний баланс у строках.

 

3. Вихід зі складу учасників ТОВ

Будь-які особи, як і учасники товариства, не зобов’язані купувати частку тільки тому, що учасник має намір та бажання її продати. Якщо ж тривалий час охочі не з’являються, він може отримати вартість своєї частки шляхом виходу.

На практиці поширеними є помилки, коли починають одночасно застосовувати конструкції відчуження частки та виходу. Так, не обізнаний учасник може укласти договір купівлі-продажу своєї частки, а потім заявити товариству при свій вихід зі складу учасників. Як видається, правові наслідки такого вчинку сумнівні, особливо для набувача частки – оспорюваною є правомірність його володіння корпоративними правами, якими колишній учасник вже не мав права розпоряджатись внаслідок їх добровільного припинення. Крім того, недобросовісні учасники-відчужувачі іноді намагаються отримати від ТОВ ще й вартість частки й майні, разом із отриманим за договором.

Отже вихід та продаж об’єднує тільки одне – обидва правочини є підставами для припинення участі у ТОВ, проте ці юридичні дії мають бути чітко розмежовані.

Попереднє правове регулювання викликало чимало питань. По-перше, існував певний законодавчий вакуум, оскільки Законом про госптовариства була регламентоване тільки питання виплати частки учаснику при виході. Інші ж норми були розпорошеними, наприклад щодо компетенції загальних зборів. Зокрема – право учасника вийти з ТОВ є добровільним, безумовним та не потребує погодження. Разом із тим, для внесення змін до ЄДР загальні збори мали прийняти формальне рішення про вихід учасника, про внесення змін та обрання особи, уповноваженої на подання документів для реєстраційних дій. Проте, якщо такі дії товариством не зроблені, учасник мав додаткові труднощі – звернення до суду з вимогою внести зміни і перереєстрацію установчих документів у зв’язку зі зміною складу учасників.

Позитивним новвоведенням є встановлення у законі конкретної процедури виходу учасника з ТОВ, залежно від розміру частки у його володінні (ст. 24 Закону про ТОВ). Відповідні положення значно спрощують процедуру та позбавляють від зайвого формалізму, сприяючи реалізації інтересу учасника.

Так, по-перше, закон містить імперативні положення: учасник, який має частку менше 50% може вийти з ТОВ у будь-який час; якщо частка учасника становить 50% і більше %, згода інших учасників є обов’язковою; вихід єдиного учасника з ТОВ не допускається. Ці правила не можуть бути змінені статутом. Також, на відміну від можливості закріпити lock-up period або взагалі відмовитись від права відчужити частку, встановлення положень про заборону виходу з ТОВ є нікчемними.

Згода має бути надана учасниками протягом 30 днів з дня подання учасником заяви про вихід до ТОВ (проте законом не врегульований випадок, якщо хтось із учасників взагалі не повідомить ні про позитивне, ні негативне рішення).

По-друге, законом однозначно вирішено дискусійне питання про момент виходу учасника з ТОВ (позиції були неоднозначними, або з дати вказаної в заяві, при чому учасник зобов’язаний був повідомити товариство за три місяці до запланованої дати виходу; або ж державної реєстрації). Відповідно до ч. 5 ст. 24 Закону про ТОВ моментом виходу є дата державної реєстрації виходу, при чому таку заяву учасник може подати держреєстратору самостійно. Враховуючи вимоги Закону про держреєстрацію, підпис учасника на заяві про вихід підлягає нотаріальному засвідченню. Якщо ж статутом передбачена згода на вихід, то засвідчувати необхідно й підписи всіх учасників на такій згоді. . Одночасно з реєстрацією виходу відбувається зменшення статутного капіталу на розмір частки учасника, що вийшов.

Звертаємо вашу увагу, що в цій ситуації варто бути обачними. Новий закон не містить вимог до статуту щодо закріплення у ньому переліку учасників та їх часток. Проте видається, що більшість ТОВ будуть продовжувати це робити. Разом із тим, якщо до ЄДР будуть внесені зміни щодо складу учасників, будуть виникати розбіжності зі статутом, що може призвести наприклад до зупинення банківського обслуговування. Товариство буде змушене щоразу слідкувати за відомостями у ЄДР та здійснювати перереєстрацію статуту. Тому постає питання – чи доцільно це?

По-третє, надзвичайно важливе положення щодо повідомлення учасника, який подав заяву про вихід, про ринкову вартість його частки протягом 30 днів після повідомлення. ТОВ також має надати учаснику повний доступ до фінзвітності.

Вартість частки у грошовому або натуральному виді має бути виплачена учаснику не пізніше 1 року з дня заяви. Думаємо, що деякі судові позиції в цих аспектах будуть незмінними, наприклад відсутність обов’язку ТОВ виплатити вартість раніше ніж встановлений рік (або іншого строку, встановленого статутом) – див. постанову ВС у справі № 910/21160/16 від 28.02.18 р.

Разом із тим, диспозитивність у регулюванні процедури виходу проявляється у можливості учасників самостійно закріпити у статуті зручний для них спосіб, строки та розмір проведення розрахунків, а також положення щодо вибору суб’єкта оцінки.

Ще одним елементом захисту учасника, що виходить, є встановлена заборона для товариства на прийняття рішення про виплату дивідендів, якщо не здійснені розрахунки із таким учасником.

 

4. Виключення учасника ТОВ

Існуючі раніше правові підстави для виключення учасника завжди залишали сумніви щодо правомірності, чесності та справедливості виключення учасника. Так, згідно ст. 64 Закону про госптовариства систематичне та неналежне виконання обов’язків учасника, що перешкоджає досягненню ним своїх цілей, має наслідком виключення учасника за рішенням загальних зборів. На практиці ж ця санкція для недобросовісного учасника по-факту перетворювалась на просте рейдерство.

Відповідно до діючого Закону про ТОВ підстав є всього дві: 1) невнесення учасником свого вкладу чи його частини у встановлений загальний і додатковий строк та 2) за відсутності спадкоємців/правонаступників учасника.

Із іншого боку проблема реального невиконання учасником своїх обов’язків може існувати. Малоймовірно, що суди почнуть зобов’язувати учасників до виконання певних дій. Таким чином, інструментом захисту для учасників має бути корпоративний договір, який абсолютно правомірно встановлюватиме порядок реалізації повноважень та дій учасника, а також санкції за недобросовісне невиконання таких дій.

Таким чином, останні зміни до законодавства передбачають кардинально відмінний підхід законодавця до «старих» традицій: більша свобода дій при відчуженні частки, подолання абсолютизації переважного права; реальна можливість виходу учасника з товариства (див. тут «з замкненого кола рішень загальних зборів»), а також захист від неправомірного виключення та рейдерського захоплення. Крім того, очевидним є те, що надалі розробка статуту у вигляді «переписування» закону не буде давати бажаних та діючих результатів; а впровадження корпоративного договору виглядає не просто правом товариства, а життєвою необхідністю.

 

Автори – юрист Марія Шуляківська, адвокат – Олексій Яновський

Підписатись на наші новини


X