Справжнім працівникам – присвячується. Послання до Гарсії

In: Західна консалтингова група 26 Aug 2015

“Послання до Гарсії”

Елберт Хаббард, 1899 рік (!).

 

“З усієї цієї колотнечі на Кубі мені пам’ятається одна людина, яка виділяється на тлі інших також, як Марс, що знаходиться в зеніті, виділяється на зоряному небі.

Коли вибухнула війна між Іспанією та Сполученими Штатами (1898), з’явилася гостра необхідність передати повідомлення лідеру повстанців. Гарсія перебував десь в неприступних горах Куби. Ніхто не мав ні найменшого уявлення, де саме. З ним не було зв’язку ні поштою, ні за допомогою телеграфу. Президенту США необхідно було швидко заручитися його підтримкою.

 

Що ж робити?

І хтось тоді сказав президенту: “Якщо хто і зможе знайти Гарсію, то це хлопець на ім’я Роуен”.

Президент послав за Роуеном і дав йому листа, якого потрібно було доставити генералу Гарсії. У мене немає особливого бажання розповідати в деталях, як саме «хлопець на ім’я Роуен» взяв лист, запечатав його в шматок проолієної шкіри, прив’язав у себе на грудях, як через чотири дні на світанку підійшов на човні до берега Куби і розчинився у джунглях, а через три тижні з’явився на іншому кінці острова, пройшовши пішки через ворожу країну, передавши листа Гарсії. Я хочу зазначити наступне: президент Мак-Кінлі дав Роуену листа, якого необхідно було доставити Гарсії.

Роуен взяв листа і навіть не запитав: “А де він, цей Гарсія?”.

Клянусь усіма святими, треба відлити фігуру цього хлопця у бронзі, і ці статуї помістити в усі коледжі і школи по всій країні. Молодим людям потрібно не сидіти за книгами та вивчати всілякі інструкції з приводу того чи іншого, їм потрібно набути незламної волі, яка зробить їх достойними довіри, дозволить їм швидко діяти, концентрувати свою енергію і робити справу – “нести послання Гарсії”.

Генерала Гарсії вже немає в живих, проте завжди є інші Гарсії.

Немає жодної людини, яка, намагаючись керувати підприємством, де вимагається багато робочих рук, не впадала би час від часу у сум’яття, від недоумства і безпорадності “середньої” людини, її нездатності і небажання зосередитися на якій-небудь справі і виконати її.

Складається враження, що безладне виконання обов’язків, тупа неуважність, недбала байдужість, зроблена без душі робота, – щось само собою зрозуміле. І жодна людина не доб’ється успіху, якщо не заставить іншу людину за допомогою батога та пряника допомагати собі, або поки не підкупить його, або поки не вимолить у Господа Бога, щоб він змилувався і сотворив диво, пославши йому доброго ангела в помічники.

 

Ви, читачу, можете піддати мої слова простій перевірці. Ось ви сидите в своєму офісі, у вас в розпорядженні шість підлеглих. Викличте будь-кого з них і дайте йому таке завдання: “Будь ласка, зазирни в енциклопедію і надай мені короткі відомості про життя Корреджіо”.

Ви думаєте, що клерк просто скаже спокійно: “Так, сер!” – піде і виконає ваше завдання?

Та ніколи в житті! Він підніме на вас свій тьмяний погляд і задасть вам одне або декілька з таких запитань:

– А хто це?

– А в якій енциклопедії?

– А де взяти енциклопедію?

– Хіба мене для цього наймали?

– Ви маєте на увазі Бісмарка?

– А чому б це не доручити Чарлі?

– А він живий?

– А це терміново?

– А може, я принесу вам книгу, і ви самі подивитеся?

– А для чого це вам потрібно?

Ставлю десять проти одного, що, після того, як ви відповісте на ці запитання і роз’ясните йому, де знайти енциклопедію і навіщо вам це потрібно, клерк піде і візьме собі в допомогу інших клерків, щоб спробувати “знайти Гарсію”, а потім повернеться і скаже, що такої людини не існує.

Звичайно ж, я можу і програти цей парі, але за теорією ймовірності, цього не повинно статися.

І, якщо ви досить розумні, ви не станете обтяжувати себе тим, щоб пояснювати своєму “помічнику”, що Корреджіо слід шукати на “Кор”, а не “Кар” – ви просто дуже мило посміхнетеся і зі словами: “Не варто турбуватися” підете і самі знайдете цікаву для вас інформацію. Ось така нездатність до самостійної дії, невігластво, слабохарактерність, таке небажання з радістю братися за справу і виконувати її, – все це відсуває чистий соціалізм далеко у майбутнє.

Якщо люди не бажають діяти заради самих себе – що ж вони будуть робити, коли мова піде про благо для всіх?

Виглядає так, що нам потрібен “перший помічник” з ломакою. А жах перед похмурою перспективою бути викинутим на вулицю суботнім вечором, утримає на робочому місці багатьох службовців. Розмістіть оголошення про прийом на роботу стенографіста, і дев’ять кандидатів з десяти не будуть знати ні орфографії ні пунктуації, та будуть вважати що це не є необхідною вимогою.

Чи зможуть такі люди “передати послання Гарсії”?

 

– Бачите он того бухгалтера? – Запитав мене якось управитель на одній великій фабриці.

– Так, а що?

– Так от, як бухгалтер він ще нічого. Але, якщо я пошлю його до міста з якимось дорученням, то в одному випадку він може виконати доручення, а в іншому, зайде по дорозі в чотири шинки, а коли добереться до Мейн-стріт, він забуде, навіщо його послали.

Чи можна довірити такій людині доставити послання до Гарсії?

 

Не так давно ми чули сентиментальні волання до співчуття по відношенню до пригноблених робітників, які від світання до смеркання трудяться за “копійки” і бездомних волоцюг, що шукають чесних роботодавців і всяку іншу єресь на адресу можновладців.

Але чомусь ніхто нічого не говорить про роботодавця, який встигає постаріти в марних спробах заставити цих самих нечесаних ледарів  до хоч трохи розумного виконання роботи, про його довготерпіння, коли він старається домогтися чогось від своїх працівників, які клеять дурня, варто йому повернутися до них спиною.

У кожній крамниці та на кожній фабриці безперервно відбувається відсів. Роботодавець постійно звільняє “помічників”, які продемонстрували свою неспроможність діяти в інтересах спільної справи, і набирає нових людей.

Не важливо, наскільки добре йдуть справи – цей відбір відбувається постійно. Хіба що, в ті часи, коли справи йдуть нормально, цей відбір відбувається більш м’яко. Некомпетентні і недостойні ідуть геть, і так буде завжди. Це природний відбір. Особистий інтерес змушує кожного роботодавця зберігати у себе найкращих – тих, хто здатний “доставити послання до Гарсії”.

 

Я знаю одного чоловіка, що володів справді блискучими якостями, проте був абсолютно нездатним самостійно справлятися зі своїми справами і не мав ніякої цінності для кого б то не було, тому, що у нього завжди була присутня божевільна ідея, що його роботодавець має намір його пригнічувати або вже пригнічує його. Він був нездатний віддавати накази і не бажав їх отримувати. Якби йому наказали доставити послання до Гарсії, його відповіддю, найімовірніше, було б: “Самі доставляйте!”.

Сьогодні ця людина ходить вулицями у пошуках роботи і вітер гуляє в дірках його рваного плаща. Ніхто з тих, хто його знав, не наважиться взяти його до себе на роботу, оскільки він відомий баламут. Заклики до здорового глузду на нього не діють, і єдине, що здатне залишити на ньому хоч якийсь слід – це носок кирзового чобота сорок п’ятого розміру.

Звичайно ж, я знаю, що до настільки морально розкладеної людини можна ставитися лише з жалем, як до каліки. Однак, шкодуючи його, давайте впустимо сльозу також і з приводу тих, хто прагне зробити щось велике, чиї робочі години не обмежуються роботою “від дзвінка до дзвінка”, в чийому волоссі пробивається сивина через те, що вони борються з нехлюйством, неохайністю, байдужістю, недоумством, безпорадністю і безсердечною невдячністю, з приводу тих, хто заради своєї справи готовий голодувати, і залишатися без даху над головою.

 

Занадто похмура картина. Можливо. Але в наш час, коли світ настільки опустився, я б хотів замовити слово про тих, хто домагається успіху – всіх тих, хто всупереч усьому направляє в правильне русло сили інших людей, і про тих, хто, домігшись успіху, ставиться до цього, як до чогось буденного і само собою зрозумілого – тобто, не більше, ніж до свого житла або одягу. Я сам був і робочим-поденником, і роботодавцем, я знаю: завжди є речі, які можна висловити з обох точок зору. По суті, в злиднях дійсно немає нічого хорошого, а рваному лахміттю ніхто не заздрить, але погодьтеся також, що не всі роботодавці є ненаситними мародерами і гнобителями – точно так само, як не всі бідняки є доброчесними ангелами.

 

Я захоплююся тими, хто виконує свою роботу, коли їх бос не стоїть над ними, або, навіть, коли їх бос у себе вдома. Я захоплююсь тими, хто, коли йому вручають послання для Гарсії, спокійно бере його, і не ставлячи ідіотських запитань, не маючи прихованого наміру викинути листа  до найближчої канави, робить тільки те, що вимагається, – доставляє цей лист за призначенням, тими, кого не будуть звільняти “за скороченням штатів” і хто не влаштовуватиме страйки, щоб отримати підвищення зарплати. Цивілізація – це довгий, повний тривоги пошук таких людей.

Все, що б така людина не попросила, вона отримає. Такі люди потрібні в кожному місті, в кожному селі, в кожному офісі, майстерні, крамниці, фабриці. Суспільству дуже потрібні такі люди. Люди, які ЗДАТНІ ДОСТАВИТИ ЛИСТА ГАРСІЇ.

 

***

Стислість – сестра таланту.

Стаття (навіть не книга!) “Послання Гарсії” була написана в 1899 році.

Вона розійшлася по всьому світу накладом більше 40 мільйонів примірників.

“Послання до Гарсії” знаходиться на 10 місці в книзі рекордів Гіннеса серед найбільш популярних книг.

“Послання до Гарсії” – настільна книга для читання вранці.

Всього 2,5 сторінки.

Автор “Послання до Гарсії” – американський промисловець Елберт Хаббард.

Дядько того самого Лафайета Рональда Хаббарда, якого багато хто лаяв за створення секти Саєнтології, але наукові праці якого за останні півстоліття залишили конструктивний слід у будь-який (!) з існуючих методик консалтингу та коучингу, і які зокрема впроваджує в управлінні така організація як Католицька церква та держава Ватикан.

Підписатись на наші новини


X