Оспорювання правочинів вчинених під впливом насильства, обману, помилки, тяжкої обставини

In: Адвокатске бюро Яновський і партнери, Статті правова тематика 15 Mar 2018

Правочини вчинені під впливом насильства, обману, помилки, тяжкої обставини: як оспорити договір з “дефектами” волі

Під недійсним правочином розуміється правочин, який вчиняється для виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обовязків, однак у звязку з невідповідністю вимогам законодавства не може створити ці наслідки. Так, серед недійсних правочинів виділяють нікчемні (недійсні прямо за вказівкою закону) та оспорювані (недійсність має бути встановлена рішенням суду).

Окрім того, невідповідність правочину законодавчим вимогам за відповідними елементами дозволяє класифікувати недійсні правочини за різними групами, що має не тільки доктринальне, але і практичне значення.
Це правочини:

1) що мають недоліки змісту (невідповідність його правового змісту  законодавчим вимогам);

2) що мають дефекти форми (недотримання конкретно встановленої в законі для цього виду правочину форми);

3) що мають недоліки субєктного складу (є недієздатною особа, в необхідному обсязі для вчинення таких видів правочинів);

4) що мають дефекти волі особи (невідповідність волевиявлення і волі). Серед таких правочинів, в першу чергу, – вчинені дієздатною особою, що не усвідомлювала значення власних дій, вчинені під впливом насильства, обману, помилки, тяжкої обставини (статті 225, 229231, 233 ЦКУ).

Поперше, щодо оспорення правочину, вимога про його недійсність розглядається судом тільки за наявності заяви заінтересованої особи (сатті 215 ЦК України). Цією статтею вичерпно визначені особи, що правомочні ставити такі запитання щодо недійсності правочину. Це як сторони, так і заінтересовані особи, щодо яких, внаслідок правочину порушено охоронювані законом інтереси і права. Суд не відноситься до цієї категорії осіб та вирішує спір на засадах змагальності та неупереджено.

Залежно від підстави, за якою субєкти оспорюють правочин з дефектом волі, умовно слід визначитись із загальним і спеціальним предметом доказування.

Як і при оспоренні будьякого правочину, в першу чергу має бути доведеним сам факт дійсного укладання договору. Правочин, який не вчинено (не укладено), відповідно не може бути визнаний недійсним, оскільки жодних прав та обов’язків для сторін не настало, наслідки недійсності не можуть бути застосовані (п. 8 ППВСУ No9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009). Сторонами має бути дотримано процедури укладання договорунаправлення оферти і обовязкове отримання акцепту; має бути наявна згода за всіма умовами, які визнаються істотними; має бути виконаний обовязок з передачі майна, якщо для укладання правочину необхідна його передача; проведена держреєстрація правочину, якщо така вимога є в законодавстві. За недотриманням цих умов правочин не є вчиненим, а суд за наявності відомостей про це відмовляє в задоволенні позову.

Також, до загального предмету доказування слід включити дії, які виконала одна зі сторін на виконання зобовязання, в т.ч. майно, отримане кожною зі сторін за цим правочином, вартість такого майна, якщо не можливо повернути майно в натурі. Має бути також чітко визначений розмір завданої шкоди.

Щодо спеціального предмету доказування за відповідною групою правочинів з дефектами волі, визначимо наступне.

  • Проблемним є правильне визначення норми матеріального права, яка підлягає застосуванню, якщо стороною договору є дієздатна фізична особа, яка однак не могла керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення при його укладенні. Так, помилковим є застосування положень статті 226 ЦК України. Однак у цій категорії справ варто відмежовувати встановлену у відповідному законодавчому порядку недієздатність, та сам факт неусвідомлення дій особи лише у момент, коли нею вчинявся правочину. Так, доказуванню підлягають можливі стан психічного або розумового розладу, стан алкогольного чи наркотичного спяніння, стрес тощо. Тобто, ці положення підлягають застосуванню лише за тих випадків, коли підстави для визнання особи недієздатною, встановлені законом, взагалі відсутні, але є відомості про те, що в момент укладання договору субєкт перебував у стані, коли він не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними.
  • Більш поширеними на практиці є правочини, вчиненні під впливом помилки та обману. Основна різниця між ними у тому, що обманце цілеспрямована дія (або замовчування відомостей) однією зі сторін договору, тобто навмисне бажання сторони ввести в оману іншу. Окрім того, здійснювати безпосередній вплив можуть також і треті особи, але такі дії мають бути спрямовані на користь сторони, і вона має знати про такі дії та бажати їх настання. У разі помилки, особа має помилкове враження щодо обставин правочину, однак контрагент не здійснював жодних дій для спотворення такого враження.

При оспоренні таких правочинів, основне значення має місце доведення, що обставини, щодо яких склалася помилка або обман, мають істотне значення. Для доведення істотності помилки слід обґрунтувати те, що за її відсутності правочин був би вчинений на зовсім інших умовах або не був би вчинений узагалі, при цьому така помилка стосується обставин, необхідних для вчинення відповідного правочину. Можна вважати істотною помилку, щодо якої взагалі неможливо усунути наслідки, або їх усунення тягне за собою значні витрати для сторони, що помилилась ( Узагальнення ВСУ практики розгляду цивільних справ судами щодо визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 року).

Так, позивач має довести, що при укладенні договору він діяв добросовісно та мав реальний намір досягнути тих правових наслідків, які закладені у договорі. Відповідними доказами мають бути підтверджені дії, вчиненні на користь контрагента на виконання своїх зобовязань. Також, як правило, у цій категорії справ щодо правочинів, укладених під впливом обману, сторонавідповідач при укладенні договору розраховує, що вона за таких умов отримає особисте збагачення, та в майбутньому взагалі не буде виконувати на користь іншої сторони своїх обов’язків, або таке виконання не буде добросовісним. Тому позивач може посилатись на те, що відповідачем не вчинено жодних реальних дій на виконання зобовязання, окрім прийняття сплачених коштів, на що і був спрямований його умисел. Важливо зазначити у вимозі також, що правочин не був би вчинений взагалі, якби позивач знав дійсні обставини правочину.

Положення статті 230 ЦК України не розповсюджується на односторонні правочини.

На практиці часто зустрічаються вимоги про визнання недійсними кредитних договорів, за тією підставою, що позивачі не знали про покладені на них кредитним договором обовязки, оскільки банківський працівник їх не називав.  Однак, підписуючи договір, позивач мав можливість ознайомитися з його змістом. Таким чином, позичальник усвідомлював наслідки укладення договору при підписанні договору .

У суді також оспорюють договори купівліпродажу нерухомого майна, якщо майно, яке є предметом, знаходиться під арештом. Так, навіть якщо у договорі міститься положення «що відсутність заборон (арештів) на відчуження квартири перевірено за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна в порядку доступу нотаріусів», є підстави для визнання цього договору недійсним, тому що презюмується обізнаність відповідача про наявність судового рішення про стягнення з нього заборгованості, отже, відповідач міг передбачити негативні наслідки для себе якщо при виконанні судового рішення здійснюється стягнення цього нерухомого майна (Постанова ВСУ від 09.08.2017 359/1654/15ц).

Так, недійсність правочину за цією підставою видається потужною альтернативою вимогам про стягнення заборгованості за інвестиційними договорами на будівництво, коли забудовник не реагує на вимоги, обєкт не збудовано, а земельну ділянку арештовано, оскільки здійснюється самочинне будівництво. За умови доведення навмисного введення в оману забудовником, факту, що він не надавав правдивих відомостей щодо прав на земельну ділянку, відсутності дозвільних документів у забудовника, тобто його усвідомлення того, що обєкт будівництва не може бути створений взагалі, окрім реституції як загального наслідку, можна застосувати положення про безпідставне володіння майном, і вкладник має можливість одержати не лише сплачене за будівництво, а й проценти від цієї суми.

  • Оспорення правочину, вчиненого під впливом насильства, має бути обґрунтоване і підтверджене фактом насильства або погроз з боку відповідача або інших осіб до позивача, а також причинний звязок між завданими фізичними та психічними стражданнями і укладанням правочину. Тут варто зазначити, що протиправна поведінка може бути здійснена як проти позивача, так і членів сім’ї чи близьких родичів.

Окрім того, судом має бути оцінено, що було предметом договору і яке майно отримала кожна з сторін за правочином, а також яких збитків зазнав позивач, що були спричинені тиском з боку відповідача з метою спонукати до укладання договору.

 

Двостороння реституція (повернення сторін у попереднє положення) є основним правовим наслідком, який встановлений в ЦК України при недійсності правочину. Вона завжди застосовується, якщо між сторонами є договір, такий договір є укладеним, але є нікчемним, відповідно до закону, або недійсним, відповідно до рішення суду. Тому вимоги повернути майно, яке було передане стороні на виконання цього договору, за правилами реституції предявляється тільки до такої сторони договору (п. 10 ППВСУ No9 від 06.11.2009 року).

Окрім того, якщо стороною було передано майно на виконання свого зобовязання іншій стороні за недійсним договором, то відсутня правова підстава володіння таким майном. Так, ми маємо справу з безпідставно набутим майном. На особу, яка набула майно від іншої особи або зберегла таке майно, не маючи на це «дійсної» правової підстави, покладається обовязок повернути це майно потерпілій стороні (частина 1 статті 1212 ЦК України).
Безпідставне збагачення виникає за наявності наступних умов, при чому необхідна одночасна наявність всіх:
1) майно набувається або зберігається стороною;
2) це майно належить іншій особі, тобто вона або втратила майно, або не отримала його, хоча мала таке право;
3) правова підстава для таких дій або відсутня взагалі, або згодом відпала.
Ці положення застосовуються також до відносин, які виникли з інших підстав, наприклад при поверненні майна, переданого на виконання недійсного правочину (згідно правової позиції у Постановах ВСУ від 29 січня 2018 р. у справі No 910/12574/17, від 14.10.2014 у справі No 922/1136/13).

Якщо особа безпідставно одержала чи зберігала майно, на неї покладається обовязок сплатити проценти за користування таким майном, розмір яких визначається договором, законом, або іншим актом цивільного законодавства. Однак зрозуміло, що відповідні положення про наслідки безпідставного збагачення не включаються до договорів, що мають зовсім інший зміст. Тому тут застосовується частина  2 статті 625 ЦК України, а саме приписи про несвоєчасне виконання грошового зобовязання та наслідок такого простроченняповернення суми боргу, від цього нарахування індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних.

Таким чином, суд вирішує спір у межах заявлених вимог. Так, окрім застосування реституції, позивачем, у разі довгострокового перебування його майна у відповідача за недійсним договором, можуть бути заявлені вимоги у відповідності до статті 214 ЦК України.

Автор – юрист Марія Шуляківська

Підписатись на наші новини


X