Дайджест нoвин «Підприємництво і право» з 16.04.2018 пo 22.04.2018

In: Дайджести новин законодавства і практики 23 Apr 2018 Tags: ,

Дайджест нoвин «Підприємництво і право»

з 16.04.2018 пo 22.04.2018

 

Торговці цінними паперами зможуть надавати послуги фізособам для інвестування за кордон

НКЦПФР надала можливість торговцям цінними паперами надавати посередницькі послуги фізичним особам для проведення валютних операцій, передбачених індивідуальними електронними ліцензіями, а саме, для здійснення інвестицій за кордон.

Відповідні зміни в Правила (умови) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами затверджені рішенням від 15 березня 2018 року № 142, яка набуде чинності з дня його офіційного опублікування.

Врегулювання цього питання пов’язане з видачею НБУ фізичним особам індивідуальних ліцензій в електронній формі для здійснення інвестицій за кордон на суму до 50 тис. доларів США.

Зміни також приводять регуляторний акт у відповідність до вимог Закону № 1982 VII, згідно з якими суб’єкт господарювання має право не використовувати в своїй діяльності друковані форми.

Крім того, документом введено поняття «іноземна інвестиційна фірма», розширені інструменти інвестування для інвесторів, надана можливість торговцю цінними паперами проводити операції за межами України за участю іноземної інвестиційної фірми, а також встановлена ​​можливість використовувати звіти іноземних інвестиційних фірм для внутрішнього обліку і звітності.

 

Рішення НКЦПФР України від 15.03.2018 року № 142 «Про затвердження Змін до Правил (умов) здійснення діяльності з торгівлі цінними паперами: брокерської діяльності, дилерської діяльності, андеррайтингу, управління цінними паперами»

 


Велика Палата ВС вирішила, хто може представляти юридичну особу в касаційному суді

Велика Палата Верховного Суду прийняла рішення, в якому визначила, що інтереси юридичної особи в касаційному суді можуть представлятися тільки в формі самопредставництва, прокурорами та адвокатами.

За обставинами справи в процесі судової тяганини між двома юридичними особами, одна з них подала касаційну скаргу.

Вищий господарський суд України відхилив цю скаргу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 1113 ГПК як підписану особами, які не можуть її підписувати. Зокрема, скарга була підписана посадовими особами юридичної особи, які діяли на підставі доручень.

У визначенні ВГСУ зазначив, що відповідно до внесених Законом № 1 401-VIII до Конституції змінами, представництво в судах касаційної інстанції у справах, провадження в яких розпочато після 30 вересня 2016 року, з 1 січня 2017 року здійснюється прокурорами або адвокатами (крім представництва органів державної влади або органів місцевого самоврядування).

Це рішення було оскаржене в ВС. В обґрунтування вимог заявник заявив, що було порушено його право на доступ до правосуддя та вільний вибір захисника.

Розглянувши справу, Велика палата ВС не задовольнила касаційну скаргу на увазі наступного.

30 вересня 2016 року набрав чинності Закон № 1401-VIII. Зокрема Конституція була доповнена ст. 131-2, яка встановлює, що для надання професійної юридичної допомоги в Україні діє адвокатура і виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.

У «Перехідних положеннях» Конституції передбачено, що представництво виключно прокурорами або адвокатами в Верховному суді і судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; в судах апеляційної інстанції – з 1 січня 2018 року; в судах першої інстанції – з 1 січня 2019 року.

ВС зазначив, що такі положення не порушують суть права на касаційне оскарження і не позбавляють права на самопредставництво, яке здійснює керівник або член виконавчого органу відповідно до статутних документів.

Велика Палата ВС встановила, що з 1 січня 2017 року особа, якій видана довіреність на представництво юридичної особи та яка не є професійним адвокатом, не може представляти інтереси підприємства в касаційних судах.

 

Постанова ВСУ по справі від 13 березня 2018 року № 910/23346/16

 

Читайте статтю на тему:

Алгоритм дій адвоката з підготовки і скерування позовної заяви до суду


Податковий орган може стягнути борг протягом 1095 днів з моменту його виникнення: ВС

Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу фізичної особи-підприємця про скасування рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду у справі № 807/2097/16 щодо стягнення податкового боргу.

За обставинами справи підприємцю була нарахована пеня за несвоєчасну сплату орендної плати за земельні ділянки державної комунальної власності за 2008, 2009 роки відповідно до декларацій, які були представлені в 2009 році.

Податковий орган звернувся до суду про стягнення цього податкового боргу в 2016 році. Позов аргументований тим, що на 24 листопада 2016 роки за відповідачем рахується податковий борг по сплаті пені в сумі 11 150 грн із земельного податку.

Суд першої інстанції і апеляційний суд задовольнили позовні вимоги і стягнули з відповідача податковий борг. Суди мотивували свої рішення тим, що позивач правомірно нарахував пеню на суму податкового боргу платника податків відповідно до положень ст. 129 НК.

ВС, розглянувши касаційну скаргу підприємця на ці рішення, задовольнив її в повному обсязі.

Колегія суддів Касаційного адміністративного суду зазначила, що термін звернення позивача з позовом про стягнення суми боргу відповідно до ст. 102 КАС закінчився в 2012 році, а тому контролюючий орган не мав права в 2016 році звертатися до суду з вимогами про стягнення пені, нарахованої на суму податкового боргу, погашену після закінчення 1095 денного терміну з дня його виникнення.

Верховний Суд прийшов до висновку, що в разі закінчення 1095 денного терміну з дня виникнення податкового боргу, такий борг визнається безнадійним і підлягає списанню, в тому числі пеня та штрафні санкції, отже з тих пір у податкового органу відсутнє право приймати будь-які заходи щодо стягнення такої суми боргу.

 

Постанова ВСУ по справі від 6 лютого 2018 року № 807/2097/16

 

 


Малим виробникам вина спростили умови ліцензування

Встановлено вимоги до матеріально-технічної бази малих виробництв виноробної продукції. Також винороби, які виробляють вино з власного винограду, тепер зможуть отримати ліцензію на виробництво без проходження атестації, але за умови відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства для малих виробництв виноробної продукції.

Відповідний Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку виробництва терруарних вин і натуральних медових напоїв» підписаний Президентом України 17 квітня. Закон вступає в силу з дня, наступного за днем ​​його опублікування.

Встановлено, що матеріально-технічна база малих виробництв повинна включати:

  • земельні ділянки, які належать суб’єкту господарювання на підставі будь-якого речового права, на яких підприємство вирощує плоди, ягоди, виноград, а також розміщує товарну пасіку;
  • належать суб’єкту господарювання окремі нежитлові приміщення (цеху, підвали, ангари), призначені для здійснення господарської діяльності;
  • власну чи залучену на договірних засадах акредитовану лабораторію, уповноважену на проведення робіт з перевірки якості і безпеки вин виноградних, вин плодово-ягідних, напоїв медових;
  • обладнання для виробництва та розливу в споживчу тару вин і напоїв. Повинно бути забезпечено: зважування плодів, ягід, винограду, меду; подрібнення, пресування плодів, ягід, винограду; відстоювання сусла з плодів, ягід, винограду, меду; бродіння сусла з плодів, ягід, винограду, меду і т. д.

Переробку плодів, ягід, винограду, виготовлення, зберігання і обробку виноматеріалів плодово-ягідних, виноградних або медових проводять з використанням типового обладнання і технологічних ємностей, виготовлених з дозволених корозійностійких матеріалів.

Заборонено використання спирту при виробництві суб’єктами господарювання малих виробництв виноробної продукції.

До малих виробництв виноробної продукції належать суб’єкти господарювання, які здійснюють з повним технологічним циклом без додавання спирту виробництво і розлив в споживчу тару вин виноградних, вин плодово-ягідних або напоїв медових в обсязі, що не перевищує 10 тис. Декалітрів на рік, з виноматеріалів виключно власного виробництва (не придбання), отриманих шляхом переробки плодів, ягід, винограду, меду власного виробництва.

Нові марки вин і напоїв стверджує керівник підприємства на підставі висновку:

  • Центральної галузевої дегустаційної комісії виноробної промисловості або
  • дегустаційної комісії профільного наукової установи або
  • дегустаційної комісії галузевої громадської організації.

 

Проект Закону України від 12.07.2017 року № 6693 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розвитку виробництва терруарних вин та натуральних медових напоїв»

 

Читайте статтю на тему:

Чи платити роялті за музику, що грає в крамниці, супермаркеті, ресторані


За призваним військовослужбовцем зберігається місце роботи і середній заробіток протягом року

Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 816/1155/16 за позовом ПАТ до Управління Держпраці про скасування рішення.

За обставинами справи 15 травня 2015 ПАТ звільнило працівника у зв’язку з призовом на строкову військову службу відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Колишній працівник оскаржив таке звільнення в Управління Держпраці.

Держпраці здійснила позапланову перевірку підприємства, за результатами якої встановила порушення ст. 119 КЗпП щодо недотримання гарантій при звільненні та винесла припис про усунення ПАТ цих порушень.

ПАТ не погодилося з таким рішенням Держпраці і оскаржило його в суд.

Позивач зазначав, що за станом на момент звільнення вищевказаного працівника в п. 3 ст. 36 КЗпП не було передбачено пільг і гарантій працівників, призваних на строкову військову службу, які передбачалися Законом «Про військовий обов’язок і військову службу». Він вважав, що таке право виникає лише в осіб, які перебували в трудових відносинах з підприємством і були призвані на строкову військову службу тільки після опублікування змін в трудове законодавство.

Суд першої інстанції і апеляційний суд відмовили в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши справу, ВС погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні касаційної скарги ПАТ виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону за працівником, покликаним на строкову військову службу, але не більше одного року, зберігається місце роботи і середній заробіток.

Верховний Суд встановив, що посилання позивача на п. 3 ст. 36 КЗпП (в редакції, що діяла на момент призову звільненої особи на строкову військову службу) не є підставою припинення трудового договору.

Цей пункт передбачав підставою для припинення трудового договору призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну службу, крім призову працівника на військову службу під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

ВС зазначив, що в той час існувала неузгодженість ст. 39 Закону та п. 3 ст. 36 КЗпП. Одночасно колегія суддів зазначила, що це не може бути підставою для позбавлення гарантованого державою права на збереження робочого місця і середньомісячного заробітку, яке закріплене спеціальним для цих правовідносин Законом.

Верховний Суд прийшов до висновку, що, вирішуючи питання про звільнення у зв’язку з призовом на строкову військову службу, слід керуватися нормами Закону «Про військовий обов’язок і військову службу», а не КЗпП.

 

Постанова ВС по справі від 11 квітня 2018 року № 816/1155/16

 


Щодо тривалості відпустки інвалідів

За ч.1 ст.6 ЗУ «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи – 26 календарних днів.

Положення цієї статті щодо тривалості щорічної основної відпустки не поширюються на працівників, тривалість відпустки яким установлюється іншими актами законодавства, проте тривалість їхньої відпустки не може бути меншою за передбачену ч.1, 7 і 8 ст.6 Закону.

Статтею 16-2 Закону передбачено право учасників бойових дій, інвалідів війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Ця відпустка не належить до виду щорічних відпусток (ст.4 Закону) і надається незалежно від відпрацьованого в році часу один раз упродовж календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни.

Тому, наявність у працівника права на додаткову відпустку, передбачену ст.16-2 Закону, не є підставою для зменшення йому тривалості щорічної основної відпустки, яка має становити 30 календарних днів для інвалідів І та ІІ груп, та 26 календарних днів – для інвалідів ІІІ групи.

 

Управління Держпраці у Полтавській області, рубрика «Новини», підрубрика «Щодо тривалості відпустки інвалідів» від 19.04.2018 року

 


Запис про службу в АТО до трудової книжки внесе не роботодавець

До трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, записи про час служби у складі Збройних Сил України та інших військах, де на тих, які проходять службу, не поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення із служби (п. 2.19 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці, Мін’юсту, Мінсоцзахисту від 29.07.1993 р. № 58, далі — Інструкція № 58). Такі записи вносяться до трудової книжки до занесення відомостей про роботу на даному підприємстві.

На це звертає увагу Мінсоцполітики у листі від 04.04.2018 р. № 156/0/22-18 та додає: період проходження військової служби не може підтверджуватися відповідними записами, занесеними до трудових книжок працівників. Документом для підтвердження проходження військової служби є військовий квиток.

Такий висновок підтверджує той факт, що працівнику, якого мобілізували або ж призивали на строкову військову службу, після демобілізації запис про проходження військової служби до трудової книжки не вносять.

 

Лист Міністерства соціальної політики України від 04.04.2018 року № 156/0/22-18

 

Підбірку підгoтувала: 

Віктoрія Пoлянська,

незалежний юридичний консультант

холдингу професійних послуг «Західна кoнсалтингoва група»

Підписатись на наші новини


X