Дайджест новин “Підприємництво і право”
з 26.10.2020 по 02.11.2020 р.
Який розмір ЄСВ сплачуватимуть ФОПи?
У ДПС пояснили, які суми ЄСВ сплачуватимуть підприємці з 1 вересня 2020 р.
Нагадуємо, що розмір мінімальної заробітної плати підвищено до 5 тисяч гривень, що вплинуло на мінімальний розмір єдиного внеску.
Відповідно до пп. 2 і 3 ч. 1 ст. 7 Закону про ЄСВ, у разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, його сума розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.
Тобто, мінімальна ставка ЄСВ встановлюється у розмірі 22% від мінімальної заробітної плати.
Отже, з 1 вересня 2020 року:
– мінімальний розмір ЄСВ становить 1100 грн. на місяць (5000 грн.х 22%) (3300 грн. за квартал),
– максимальний розмір – 16500 грн (15 х 5000 грн х 22%).
Підприємці, які сплачують єдиний внесок щомісяця – у жовтні за вересень, листопаді за жовтень, грудні за листопад 2020 року та січні 2021 року за грудень 2020 року повинні сплатити його суму у розмірі 1100 грн.
Якщо єдиний внесок сплачується щоквартально, то в жовтні необхідно сплатити 3178,12 грн за ІІІ квартал (1039,06 грн х 2 міс. +1100 грн) та 3300 грн за ІV квартал 2020 року (1100 грн х 3 міс.).
За матеріалами офіційного вебсайту ГУ ДПС у Запорізькій області
Як обліковувати доходи і витрати у 2021: роз’яснення ДПС
У ГУ ДПС у розповіли, як самозайняті особи з 1 січня 2021 року мають вести облік своїх доходів (витрат). Так, чинне законодавство для цих осіб встановлює такі вимоги:
– ФОП на загальній системі зобов’язані вести облік доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару;
– фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, зобов’язані вести облік доходів і витрат від такої діяльності.
Форма ведення обліку – в паперовому та/або електронному вигляді, у тому числі через Електронний кабінет.
На сьогодні і до моменту затвердження нової форми Міністерством фінансів України залишається чинною Книга обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи – підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, затверджена Наказом Міністерства доходів і зборів України від 16 вересня 2013 року № 481.
З 01.01.2020 р. ФОПам – платникам ЄП І і ІІ груп та платникам ІІІ групи, які є / не є платниками ПДВ, буде надано право вести облік у довільній формі шляхом помісячного відображення отриманих доходів.
Таким платникам дозволятиметься ведення обліку як у паперовому так і в електронному вигляді.
При веденні обліку у довільній формі платники єдиного податку вправі застосовувати будь-який спосіб обліку доходів за період. Це можуть бути записи у будь-якому довільному реєстрі:
– паперових зошиті,
– журналі,
– в електронній таблиці у файлі Excel.
Також платники можуть продовжувати вести Книгу обліку доходів (для платників ЄП першої, другої та третьої груп, які не є платниками податку на додану вартість) та Книгу обліку доходів і витрат (для платників єдиного податку третьої групи, які є платниками податку на додану вартість) за формами, затвердженими наказом Мінфіну.
При цьому, зміни щодо форми обліку доходів самозайнятими особами, не скасовують обов’язку для всіх платників податків (включаючи таких суб’єктів) дотримуватися вимог підпунктів 44.1 та 44.3 статті 44 Податкового кодексу, зокрема, щодо ведення обліку доходів, витрат та інших показників, пов’язаних з визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів (документів на придбані товари) та їх належне зберігання.
Тому інформація про місячні обороти, яку самозайнята особа буде з 1 січня 2021 року заносити до довільного реєстру, має відповідати змісту первинних документів за відповідний період.
Для платників єдиного податку, які є платниками податку на додану вартість, продовжують діяти всі вимоги ПК щодо обліку податку на додану вартість.
За матеріалами офіційного вебсайту ГУ ДПС у м. Києві
За рахунок якого майна не можна погасити податковий борг ФОП?
Податківці надали відповідні роз’яснення з цього питання.
За правилами п. 87.3 ст. 87 Податкового кодексу не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу:
– майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави;
– майно, яке належить на правах власності іншим особам та перебуває у володінні або користуванні платника податків, у тому числі (але не виключно) майно, передане платнику податків у лізинг (оренду), схов (відповідальне зберігання), ломбардний схов, на комісію (консигнацію); давальницька сировина, надана підприємству для переробки, крім її частини, що надається платнику податків як оплата за такі послуги, а також майно інших осіб, прийняті платником податків у заставу чи заклад, довірче та будь-які інші види агентського управління;
– майнові права інших осіб, надані платнику податків у користування або володіння, а також немайнові права, у тому числі права інтелектуальної (промислової) власності, передані в користування такому платнику податків без права їх відчуження;
– кошти кредитів або позик, наданих платнику податків кредитно-фінансовою установою, що обліковуються на позичкових рахунках, відкритих такому платнику податків, суми акредитивів, що виставлені на ім’я платника податків, але не відкриті, суми авансових платежів;
– майно, вільний обіг якого заборонено згідно із законодавством України;
– майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону “Про заставу”;
– кошти інших осіб, надані платнику податків у вклад (депозит) або довірче управління, а також власні кошти юридичної особи (фізичної особи – підприємця), що використовуються для виплат заборгованості з основної заробітної плати за фактично відпрацьований час фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах з такою юридичною особою.
За матеріалами офіційного вебсайту ГУ ДПС у Хмельницькій області
Програмні РРО: порядок використання та обмеження
З 1 серпня 2020 року суб’єкти господарювання можуть на противагу звичайним касовим апаратам застосовувати програмні РРО. Вони являють собою спеціальну програму, яка встановлюється на гаджети (смартфон, планшет, комп’ютер чи інший будь-який гаджет, який має операційну систему та підключення до мережі Інтернет).
У ДПС розповіли хто може використовувати такі РРО та які існують обмеження.
Зокрема, до застосування ПРРО мають можливість перейти за власним бажанням будь-які суб’єкти господарювання, які:
- застосовували класичні РРО і вирішили застосовувати програмні РРО, у тому числі з причини закінчення строку експлуатації класичних РРО або незручностей, пов’язаних із застосуванням класичних РРО, наприклад у сфері Інтернет-торгівлі;
- не застосовували класичні РРО, але досягли обсягів або розпочали діяльність, при яких застосування реєстраторів є обов’язковим, і обрали для застосування не класичний, а програмний РРО;
- учасники платіжних систем, які застосовують програмно-технічні комплекси самообслуговування з приймання готівки для подальшого її переказу, які до цього мали вже застосовувати РРО і для яких з 1 серпня посилені вимоги та встановлено, що використання ПТКС, не переведених у фіскальний режим (не обладнаних переведеними у фіскальний режим РРО та/або ПРРО), забороняється.
Однак є й винятки – ПРРО не можуть використовувати АЗС.
Щодо порядку переходу на ПРРО
Законодавством не встановлено обмежень щодо використання суб’єктом господарювання нарівні з класичним РРО програмного реєстратора розрахункових операцій. У разі, якщо суб’єкт господарювання приймає рішення використовувати ПРРО замість апаратного РРО, реєстрацію апаратного РРО необхідно скасувати.
Податківці також проінформували про етапи переходу бізнесу на обов’язкове використання РРО/ПРРО.
З 1 січня 2021 року розпочнеться другий етап – буде розширено перелік видів діяльності, для яких використання РРО є обов’язковим, та запроваджено механізм «кешбек».
Обов’язкове використання РРО або ПРРО для ФОП – платників єдиного податку II, ІІІ, IV груп незалежно від видів діяльності почнеться з 1 квітня 2021 року.
При цьому РРО та/або ПРРО не потрібно використовувати платникам єдиного податку І групи, а також фізичним особам, які продають на ринку власні вживані речі або продукти власного підсобного господарства.
За матеріалами офіційного вебсайту ГУ ДПС у Кіровоградській області
Після припинення ФОП заборгованість автоматично не анульовується
У ДПС наголосили, що підприємець повинен погасити всі борги з податків, зборів (обов’язкових платежів) та єдиного внеску у встановлені законодавством строки після проведення процедури зняття ФОП з реєстрації в ЄДР.
За правилами ч. 4 ст. 6 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» у разі держреєстрації припинення підприємницької діяльності фізособа виконує обов’язки і несе відповідальність, передбачену для платника ЄСВ, у частині діяльності, яка здійснювалася ним як підприємцем.
Податківці також звернули увагу, що:
– податковий борг може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня його виникнення (стаття 102 ПК);
– строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки з єдиного внеску, а також штрафів та нарахованої пені не застосовується (частина 16 статті 25 Закону ).
Тому підприємцеві доведеться погасити всі борги з податків, зборів (обов’язкових платежів) та єдиного внеску у встановлені законодавством строки.
Крім того, до боржнику може бути заборонено тимчасово право на виїзд з України згідно з Законом «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України»
За матеріалами офіційного вебсайту ГУ ДПС у Луганській області
Скорочений та неповний робочий час: роз’яснення Держпраці
В Управлінні Держпраці у Кіровоградській області розповіли про особливості застосування скороченого та неповного робочого часу. Так, робочий час поділяється за тривалістю на:
- нормальний – коли тривалість робочого часу працівників встановлена 40 годин на тиждень;
- неповний, тобто робочий час становить меншу кількість годин, ніж встановлено нормативно-правовими актами;
- скорочений – час, протягом якого працівник повинен виконувати свої трудові функції, але оплата праці такого працівника проводиться в повному розмірі.
Встановлення скороченого робочого часу
Скорочений робочий час встановлюється в обов’язковому порядку для:
- працівників віком від 16 до 18 років – 36 годин на тиждень;
- осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень;
- працівників, зайнятих на роботах зі шкідливими умовами праці, – не більш як 36 годин на тиждень;
- окремих категорій працівників (вчителів, лікарів та інших) – скорочена тривалість робочого часу встановлюється законодавством.
Встановлення скороченого робочого часу
- Статтею 56 КЗпП передбачено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Неповний робочий час може бути встановлено на певний строк і без зазначення строку.
- В обов’язковому порядку на прохання працівника неповний робочий час встановлюється для:
- вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 14 років, дитину-інваліда,
- догляду за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку.
За згодою роботодавця неповний робочий час може запроваджуватися для всіх категорій працівників. Роботодавець має право, але не зобов’язаний задовольняти прохання інших категорій працівників про встановлення неповного робочого часу, окрім випадків, безпосередньо визначених КЗпП України.
- Оплата праці у випадках встановлення неповного робочого часу провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників.
- Запровадження неповного робочого часу є зміною істотних умов праці, відповідно його запровадження потребує завчасного попередження працівників не менше, ніж за два місяці. Якщо неповний робочий час встановлюється за бажанням працівника, то попереджувати працівника за два місяці не потрібно, і неповний робочий час може бути запроваджений з будь-якого моменту.
У заяві працівника про встановлення йому неповного робочого часу зазначається:
вид неповного робочого часу (неповний робочий день чи неповний робочий тиждень),
режим роботи під час неповного робочого часу (час початку та закінчення роботи),
період, на який встановлюється неповний робочий час тощо.
Законодавством чітко не визначено, чи допускається встановлення неповного робочого часу через зменшення тривалості і робочого дня, і робочого тижня одночасно.
Законодавство також не регламентує, скільки днів або годин допускається встановлювати за неповного робочого часу. Це може бути визначена кількість годин на день або днів на тиждень.
У випадку, коли неповний робочий час установлено без обмеження строком, власник не позбавляється права змінити тривалість неповного робочого часу чи замінити його на повний за умови, якщо на підприємстві, в установі, організації проводяться зміни в організації виробництва та праці, і з дотриманням процедури та строків попередження працівника.
До працівників, які працюють на умовах неповного робочого часу, не застосовується норма ст. 53 КЗпП України, стосовно скорочення тривалості робочого дня напередодні святкових і неробочих днів на одну годину як при 5-денному, так і при 6-денному робочому тижні.
Працівники, що працюють на умовах неповного робочого часу, мають право на відпустку повної тривалості, на соціальні виплати, зокрема, допомогу з тимчасової непрацездатності у звичайному порядку.
Запис про те, що працівник працює на умовах неповного робочого часу, до трудової книжки не заноситься.
Отже, неповний робочий день (та його тривалість) встановлюється за згодою сторін будь-якому працівнику, а скорочений (та його тривалість) – встановлений законодавством тільки для окремих категорій працівників. При неповному робочому дні праця оплачується пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку, а при скороченому робочому дні – як за повний робочий день.
За матеріалами офіційного вебсайту Управління Держпраці у Кіровоградській області
За яких умов бізнес одного з подружжя ділиться після розлучення?
При розгляді справи суд пояснив, що майно ФОП, яке використовується для здійснення підприємницької діяльності, є спільним майном подружжя за умови, що воно придбане за рахунок спільних коштів подружжя.
Так, до суду звернулися з позовом про розірвання шлюбу, поділ спільного майна подружжя.
Перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, сторони придбали майно: два автомобіля, частину двоповерхової будівлі та земельну ділянку. Вказане майно оформлено на відповідача.
Вирішуючи спір суди вказали, що до спільного майна сторін належать частина двоповерхової будівлі, земельна ділянка, на якій вона розташована, та два автомобілі, які підлягають поділу між ними, з урахуванням принципу рівності часток подружжя, з виплатою на користь позивача грошової компенсації.
При цьому, спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім’я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Майно фізичної особи – підприємця (яке використовується для господарської діяльності фізичною особою – підприємцем) вважається спільним майном подружжя, як і інше майно, набуте в період шлюбу, за умови, що воно придбане за рахунок належних подружжю коштів. Тому спірне майно є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки сторони його набули під час шлюбу та за спільні сумісні кошти внаслідок спільної праці подружжя, й воно підлягає поділу у рівних частках, виходячи з його дійсної вартості на час розгляду справи.
Постанова КЦС ВС від 2 вересня 2020 року у справі № 318/1863/17
Підбірку підгoтувала:
Ольга Кісіль
представник з юридичних послуг Адвокатського бюро “Яновський і партнери”, юрист
