fbpx

Дайджест новин “Підприємництво і право” з 25.01.2021 по 01.02.2021 р.

In: Дайджести новин законодавства і практики 02 Feb 2021 Tags: ,

Дайджест новин  “Підприємництво і право”

з 25.01.2021 по 01.02.2021 р.

 

Як звітувати про кінцевих бенефіціарів у 2021 році?

З цього питання надали роз’яснення у Міністерстві юстиції.

Зокрема, ст. 17-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» визначено перелік документів, що подаються для підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (КБВ) щорічно, починаючи з наступного року з дати державної реєстрації юридичної особи, протягом 14 календарних днів.

Крім того, усі юридичні особи мають оновити інформацію про КБВ протягом трьох місяців з дня набрання чинності нормативно-правовим актом, яким буде затверджена форма та зміст структури власності. Оскільки у 2020 році нормативно-правовий акт, яким мали бути затверджені форма та зміст структури власності, прийнятий не був, то подання відомостей про КБВ вперше відповідно до вказаного закону очікуватиметься у 2021 році після прийняття зазначеного нормативно-правового акта. Так як мова йде про щорічне підтвердження, то виходячи з цього принципу наступне підтвердження планується вже в 2022 році.

При цьому вищезгаданий Закон  встановив, протягом якого строку має бути підтвердження – 14 календарних днів з дати державної реєстрації. Тому кожна юридична особа в 2022 році протягом 14 календарних днів з дати державної реєстрації створення такої юридичної особи має підтвердити відомості про КБВ. Наприклад, якщо юридична особа зареєстрована 10 лютого, то обов’язок щодо подання документів в неї виникає з 10 лютого 2022 року.

Подання документів відповідно до зазначеної статті здійснюється незалежно від того, чи відбувались протягом року будь-які зміни щодо КБВ.

 

Лист Міністерства юстиції України від 13.01.2021 р. № 245/8.4.4/32-21

 


Оформлення відносин з керівником: топ 5 особливостей

У Державному центрі зайнятості поінформували на що потрібно звертати увагу при оформленні на роботу  керівників підприємств, установ і організацій.

1) Укладення договору

З керівниками допускається укладення  контракту або цивільно-правового договору.

Керівників можна наймати на більш гнучких умовах, аніж пересічних працівників, зокрема, шляхом укладення контракту. Це передбачає ст. 65 Господарського кодексу: «У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки і відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін». 

Законодавство встановлює типові форми контрактів керівників певних суб’єктів господарювання (наприклад, типова форма контракту з керівником підприємства, що є у державній власності). При цьому в будь-якому випадку потрібно видавати  наказ (розпорядження) про прийняття директора на роботу за трудовим договором (контрактом). 

А от з посадовими особами органів акціонерного товариства може укладатися не лише трудовий договір чи контракт, а й цивільно-правовий договір (ст. 62 Закону «Про акціонерні товариства»).

2) Режим роботи

 Керівників можна залучати до роботи на умовах ненормованого робочого дня.

Специфіка виконуваної керівниками функції дозволяє дійти висновку, що вони можуть працювати на умовах ненормованого робочого дня. Адже вони є особами, праця яких не піддається точному обліку в часі і які розподіляють час для роботи на свій розсуд. 

Ненормований робочий день – це особливий режим робочого часу, який встановлюється для певної категорії працівників у разі неможливості нормування часу трудового процесу. У разі потреби ця категорія працівників виконує роботу понад нормальну тривалість робочого часу (ця робота не вважається надурочною). 

Залучення директора до роботи на умовах ненормованого робочого дня буде законним, якщо відповідна посада міститься у списку посад працівників з ненормованим робочим днем, що міститься в додатку до колективного договору.

3) Особливості матеріальної відповідальності керівників

За шкоду, заподіяну підприємству, установі чи організації при виконанні трудових обов’язків, працівники, крім тих, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку (ст. 132 Кодексу законів про працю). 

Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами (ст. 130 КЗпП). Керівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, якщо вони винні у несвоєчасній виплаті заробітної плати понад один місяць (за умов, перелічених у п. 9 ч. 1 ст. 134 КЗпП). Водночас Переліком №447/24 директора не віднесено до осіб, з якими можна укласти договір про повну матеріальну відповідальність відповідно до ст. 135-1 КЗпП. На це вказує Мінсоцполітики у своєму листі. Проте, якщо директору в установленому порядку (відповідно до робочої інструкції, наказу, розпорядження) передбачається розширення зони обслуговування або збільшення обсягу робіт видами робіт, пов’язаними зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва довірених працівникам цінностей, то з ним може бути укладений договір, відповідно до якого працівник несе матеріальну відповідальність.

4) Діяльність, несумісна з посадою керівників

Керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності). Це передбачає пункт 4 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій. 

Крім того, положення, спрямовані на недопущення недобросовісної конкуренції, містить ст. 40 Закону «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» (Закон про ТОВ). Зокрема, членам виконавчого органу товариства не можна без згоди загальних зборів учасників або наглядової ради товариства здійснювати господарську діяльність як фізична особа – підприємець у сфері діяльності товариства або бути членом виконавчого органу або наглядової ради іншого суб’єкта господарювання, що здійснює діяльність у сфері діяльності товариства.

5) Особливості звільнення керівників

На вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» (ст. 45 КЗпП). 

Додатковою підставою звільнення керівників підприємств та деяких інших посадових осіб є одноразове грубе порушення трудових обов’язків (пункт 1 частини 1 статті 41 КЗпП). 

Окрім того, пункт 5 частини 1 статті 41 КЗпП дозволяє розірвати трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку припинення повноважень посадових осіб. Таке звільнення можливе без вини працівника, проте йому має бути виплачено вихідну допомогу у розмірі не менше 6-місячного заробітку (ст. 44 КЗпП). 

Звільнення керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, а також інших посадовців допускається без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (ст. 43-1 КЗпП). 

Порушення членами виконавчого органу товариства обов’язків, визначених ст. 40 Закону про ТОВ, є підставою для розірвання товариством договору (контракту) з такою особою без виплати компенсації.

 

За матеріалами офіційного вебсайту Державного центру зайнятості 

 


Відповіді на найчастіші запитання про РРО в 2021 році

У ГУ ДПС у Львівській області, відповіли на питання платників податків щодо застосування РРО у 2021 році. Серед них, зокрема:

Чи необхідно застосовувати РРО особам, які надають медичні послуги?

З 1 січня 2021 року РРО та/або ПРРО обов’язково застосовуються платниками єдиного податку другої – четвертої груп (фізичними особами – підприємцями), які здійснюють:

– реалізацію технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту;

– реалізацію лікарських засобів, виробів медичного призначення та надання платних послуг у сфері охорони здоров’я;

– реалізацію ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.

Використання РРО підприємцями єдиного податку, окрім наведеного переліку, відтерміновано до 1 січня 2022 року.

 

Яка різниця між електронним чеком та паперовим?

Окрім програмного РРО запроваджено ще одне нове поняття – це поняття “е-чек”. Це означає, що замість та/або разом з паперовим чеком, можна видавати електронний чек, який покупець може отримати СМС-повідомленням на свій мобільний чи на е-mail, а також у вигляді QR-коду, який потрібно просто відсканувати своїм смартфоном.

 

Як формується Z-звіт під час роботи з ПРРО?

Фіскальний звітний чек, він же Z-звіт, створюється програмним РРО щодня. Він може бути електронним або паперовим, але в будь-якому випадку повинен бути зареєстрованим на фіскальному сервері ДПС.

Зараз власники класичних касових апаратів створюють такі звіти вручну. Однак, у програмних РРО формування та відправка Z-звіту відбувається абсолютно автоматично, що значно спрощує життя бізнесу.

Чи дорогі програмні РРО?

ПРРО – це програмний продукт, який надається безкоштовно.

Чи запроваджується нова звітність

Будь-якої нової звітності щодо застосування РРО не запроваджується: ні для програмних РРО, ні для класичних РРО. Але під термін «звітність» підпадають «фіскальні звітні чеки», так звані Z-звіти.

 

За матеріалами офіційного вебсайту ГУ ДПС у Львівській області

 

 


Чи може особа з інвалідністю бути вантажником на підприємстві?

У Держпраці надали роз’яснення з цього питання.

Відповідно до  законодавства, підприємства, які використовують працю осіб з інвалідністю, зобов’язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників (ст. 12 Закону “Про охорону праці”).

У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов’язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій, встановити на їх прохання неповний робочий день або неповний робочий тиждень та створити пільгові умови праці (ст.172 КЗпП).

У разі застосування праці осіб з інвалідністю роботодавець зобов’язаний враховувати рекомендації МСЕК, оскільки невиконання цих рекомендацій може призвести до погіршення стану здоров’я працівника з інвалідністю, за що він нестиме відповідальність.

Відповідно до п.п. 8 п. 11 Положення про медико-соціальну експертизу міські, міжрайонні, районні комісії аналізують разом із лікувально-профілактичними закладами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності, профспілковими органами умови праці з метою виявлення факторів, що мають негативний вплив на здоров’я і працездатність працівників, а також визначають умови та види діяльності, робіт і професій для хворих та осіб з інвалідністю.

Тому з питання можливості роботи особи з інвалідністю на посаді вантажника слід звернутися до МСЕК, яка встановила інвалідність та винесла трудові рекомендації.

 

За матеріалами офіційного вебсайту Управління Держпраці у Рівненській області

 


Чи може працівник отримати вихідні в різні дні тижня?

У Держпраці пояснили, за яких умов можливе перенесення вихідного дня для працівника..

Відповідно до ст. 67 КЗпП при п’ятиденному робочому тижні працівникам надають два вихідних дні на тиждень, причому загальним вихідним днем для всіх працівників є неділя, а другий вихідний день визначається графіком роботи підприємства, установи, організації (далі – організація), погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

Таким чином, роботодавець повинен надати два дні відпочинку на тиждень при 5-денному робочому тижні. Чинне законодавство не виключає можливості того, що з урахуванням інтересів роботодавця другий вихідний день може припадати на будь-який день тижня і не обов’язково повинен передувати неділі або слідувати за нею.

Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні має визначатися графіками роботи роботодавця або його окремих структурних підрозділів, або окремих категорій працівників і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем.

Графіки роботи мають бути погодженими з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) роботодавця.

Статтею 69 КЗпП встановлено, що в організаціях, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) організації.

Порядок чергування працівників в змінах має визначатись правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Отже, вихідні дні для працівників визначаються відповідно до графіка роботи організації, а в безперервно діючих організаціях відповідно до графіка змінності.

При складанні графіків змінності слід враховувати вимоги ст. 70 КЗпП щодо тривалості щотижневого безперервного відпочинку, який має становити не менше ніж 42 години.

 

За матеріалами офіційного вебсайту ГУ Держпраці у Одеській області 

 

 


Як підтвердити стаж роботи, якщо  у трудовій книжці немає записів?

При розгляді справи суд зазначив, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У цій справі позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду, у якому просив визнати неправомірними дії відповідача про відмову у призначенні пільгової пенсії та обов’язати Управління ПФ призначити пенсію за віком на пільгових умовах.

Місцевий та апеляційний суди відмовили у задоволенні позову.

Верховний Суд послався на Постанову Кабміну № 637, якою визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (наприклад, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Позивач на підтвердження своїх вимог надав до суду трудову книжку.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не врахували, що механізм підтвердження Комісією ПФ періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника вимагається, якщо трудова книжка є втраченою, якщо відсутні необхідні записи або неправильні чи неточні записи про періоди роботи.

Тому, за наявності у трудовій книжці достатніх відомостей для підтвердження трудового стажу, що необхідно було дослідити судам попередніх інстанцій у цій справі, підстави для розгляду Комісією ПФ питання наявності трудового стажу позивача могли бути відсутні.

 

Постанова КАС ВС від 21 січня 2020 року у справі № 588/647/17

 

 


Які наслідки продажу спільного майна без згоди  іншого з подружжя?

При розгляді справи суд дійшов висновку, що відсутність згоди іншого із співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Крім того, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

У цій справі позивачка звернулася до суду про визнання недійсним договору.  Свої вимоги вона обгрунтовувала тим, що вони з чоловіком (відповідачем) під час шлюбу та сумісного проживання за спільні кошти придбали автомобіль, який зареєстрували на відповідача. Однак, згодом відповідач перереєстрував авто на свою матір.

Позивачка посилалася на те, що вказаний автомобіль є спільним майном, а тому у відповідності до вимог частини другої статті 71 СК, таке майно присуджується одному з подружжя зі стягненням вартості його половини на користь іншого з подружжя. Враховуючи вартість спільного автомобіля, її 1/2 частки автомобіля становить 377 330 грн.

Верховний Суд зазначив, що відповідно до приписів Цивільного кодексу, розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину позбавляє співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення договору про розпорядження спільним майном. Укладення такого договору свідчить про порушення його форми і відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК та статті 215 ЦК надає іншому зі співвласників (другому з подружжя) право оскаржити договір з підстав його недійсності. При цьому закон не пов’язує наявність чи відсутність згоди усіх співвласників на укладення договору ні з добросовісністю того з подружжя, який уклав договір щодо спільного майна, ні третьої особи – контрагента за таким договором і не ставить питання оскарження договору в залежність від добросовісності сторін договору.

 

Постанова КЦС ВС від 23 грудня 2020 року № 726/1606/17

 

Підбірку підгoтувала: 

Ольга Кісіль

представник з юридичних послуг Адвокатського бюро “Яновський і партнери”, юрист

Підписатися на новини

Підпишіться на щотижневий дайджест новин і будьте в курсі подій без зайвого спаму

Я приймаю умови про обробку і захист перосональних даних і даю згоду на їх обробку.
X