Дайджест новин “Підприємництво і право”
з 21.12.2020 по 28.12.2020 р.
Продаж алкоголю через інтернет-магазин не допускається: роз’яснення ДПС
У ГУ ДПС пояснили, чому не можна продавати алкоголь через інтернет-магазин.
Так, суб’єкт господарювання (у тому числі іноземний суб’єкт господарювання, який діє через свої зареєстровані постійні представництва) не може здійснювати продаж алкогольних напоїв (тютюнових виробів) через інтернет-магазин, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства здійснення роздрібної торгівлі такими виробами потребує наявності відповідного торгового приміщення.
Роздрібна торгівля, зокрема, алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб’єктами господарювання (у тому числі іноземними суб’єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій на роздрібну торгівлю.
У заяві про видачу ліцензії додатково зазначаються адреса місця торгівлі, перелік РРО, ПРРО (книг обліку розрахункових операцій), які знаходяться у місці торгівлі, а також інформація про них: модель, модифікація, заводський номер, виробник, дата виготовлення; реєстраційні номери посвідчень РРО (книг обліку розрахункових операцій), фіскальні номери ПРРО, які знаходяться у місці торгівлі, та дата початку їх обліку в контролюючих органах.
Пунктом 11 частини першої ст. 15 прим. 3 Закону № 481 передбачено, що забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів у невизначених для цього місцях торгівлі.
Місце торгівлі – місце реалізації товарів, у тому числі на розлив, в одному торговому приміщенні (будівлі) за місцем його фактичного розташування, для тютюнових виробів та пива – без обмеження площі, для алкогольних напоїв, крім пива, – торговельною площею не менше 20 кв. метрів, обладнане РРО/ПРРО або де є книги обліку розрахункових операцій (незалежно від їх кількості), в яких фіксується виручка від продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів незалежно від того, чи оформляється через них продаж інших товарів.
Крім того, продавці повинні забезпечити дотримання вимог щодо заборони продажу алкогольних напоїв та тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років.
За матеріалами офіційного вебсайту ГУ ДПС у Тернопільській області
У якому випадку доведеться повернути “карантинні” 8 тисяч?
Відповідні роз’яснення надали в Офісі великих платників податків ДПС.
Зокрема, у разі виявлення недостовірних відомостей, наданих застрахованою особою, на підставі яких було виплачено одноразову матеріальну допомогу, що впливають на право застрахованої особи на її одержання, сума одноразової матеріальної допомоги підлягає поверненню застрахованою особою.
Нагадуємо, Кабмін 9 грудня 2020 року затвердив Порядок звернення та надання у 2020 році одноразової матеріальної допомоги застрахованим особам, які можуть втратити доходи у разі повної заборони сфери їх діяльності внаслідок посилення карантинних заходів.
Цей Порядок визначає механізм звернення та надання у 2020 році одноразової матеріальної допомоги застрахованим особам, які можуть втратити доходи у разі повної заборони сфери їх діяльності внаслідок посилення обмежувальних карантинних заходів.
Така одноразова матеріальна допомога надається:
- застрахованим особам, які є найманими працівниками суб’єктів господарювання, робота яких тимчасово зупинена внаслідок здійснення обмежувальних протиепідемічних заходів, та
- фізособам – підприємцям, економічна діяльність яких тимчасово зупинена внаслідок запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів та яка відповідає переліку основних видів економічної діяльності, стосовно яких здійснюються обмежувальні протиепідемічні заходи.
Органи Пенсійного фонду України видають рішення про відшкодування одноразової матеріальної допомоги застрахованим особам. Рішення органу Пенсійного фонду України є виконавчим документом.
За матеріалами офіційного вебсайту Офісу великих платників податків ДПС
Що потрібно врахувати при зміні істотних умов праці?
У Державній службі зайнятості наголосили, що під час пандемії надзвичайно поширеними стали питання про зміни істотних умов праці. Рішення про зміну істотних умов праці може призвести до невдоволення працівників і навіть звільнення. Знання основних прав і гарантій може зробити цей процес менш конфліктним.
При зміні істотних умов праці потрібно звернути увагу на такі моменти:
- Щодо поняття зміни істотних умов праці
Згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП, зміна істотних умови праці включає:
- зміну систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи,
- встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій,
- зміну розрядів і найменування посад та інших.
Перелік істотних умов праці не є вичерпним. Фахівці Державної служби України з питань праці звертають увагу на те, що цей термін є оціночним і може трактуватися широко з точки зору інтересів працівника. Зокрема, до зміни істотних умов праці можна віднести встановлення або скасування деяких додаткових елементів у трудовій функції, якщо основна трудова функція при цьому не змінюється, відбуваються збільшення або зменшення обсягу роботи, ступеня самостійності і відповідальності працівника, ступеня шкідливості роботи, перехід з індивідуальної на колективну організацію праці і навпаки та створюються інші умови, що характеризують трудовий процес.
Попереджати працівників у встановленому законом порядку про зміну істотних умов праці роботодавець має не лише тоді, коли становище працівника явно погіршується. Скажімо, це необхідно при зменшенні педагогічного навантаження або при запровадженні дистанційної роботи.
- Щодо умов, при яких можливі зміни істотних умов праці
Як слідує з ч. 3 ст. 32 КЗпП, зміна істотних умов праці допускається у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці. Під цими змінами варто розуміти об’єктивно необхідні дії власника або уповноваженого ним органу, обумовлені, за загальним правилом, впровадженням нової техніки, нових технологій, вдосконаленням структури підприємства.
Як слідує з позиції Міністерства соціальної політики України, роботодавець повинен видати наказ про внесення змін в організацію виробництва і праці, в якому розкривається зміст цих змін. Скорочення обсягів продажу продукції не може бути визнано зміною в організації виробництва і праці, але наявність таких обставин може спричинити раціоналізацію робочих місць, що визнається зміною істотних умов праці, підкреслюється у листі Мінсоцполітики від 13 квітня 2017 року № 159/0/22-17.
Пунктом 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» передбачено, що в разі проведення зміни істотних умов трудового договору проведена не у зв’язку зі зміною в організації виробництва і праці, то на власника може бути покладено обов’язок поновити працівникові попередні умови праці.
- Щодо строку повідомлення про зміни істотних умов праці
Роботодавець може в односторонньому порядку змінити істотні умови праці окремого працівника, повідомивши його не пізніше ніж за 2 місяці про зміну цих умов (ч. 3 ст. 32 КЗпП). Законодавством про працю не передбачені механізм, форма повідомлення про зміну істотних умов праці та форма погодження працівника чи його відмови продовжувати роботу в нових умовах.
Водночас, як наголошує Держпраці, у разі виникнення трудових спорів роботодавець повинен мати докази, що працівника було повідомлено вчасно (наприклад, під підпис). У випадку досягнення згоди між сторонами трудового договору жодного обов’язку щодо повідомлення працівника про погіршення умов оплати праці законодавством не встановлено.
Так само на підставі ст. 56 КЗпП працівник і роботодавець можуть за взаємною згодою домовитись про запровадження неповного робочого часу, не дотримуючись умови про 2-місячний строк повідомлення.
- Щодо надання згоди профспілки або інших представників працівників на зміну істотних умов праці
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП питання оплати праці визначаються в колективному договорі. Якщо колективний договір не укладено, то роботодавець зобов’язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності – з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.
Роботодавець не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені у т.ч. колективними договорами (ч. 4 ст. 97 КЗпП). Зміни до колективного договору можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін, тобто роботодавця та профспілки (або представниками працівників, обраними і уповноваженими трудовим колективом). Стаття 247 КЗпП передбачає вирішення питань оплати праці, робочого часу і часу відпочинку роботодавцем разом з виборним профспілковим органом.
Зміна умов трудового договору й оплати праці працівників, які є членами виборних профспілкових органів, допускається лише за попередньою згодою виборного профспілкового органу, членами якого вони є (ч. 2 ст. 252 КЗпП).
- Щодо звільнення через незгоду зі зміною істотних умов праці
Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 КЗпП (ч. 4 ст. 32 КЗпП).
Як зазначають в Держпраці, протягом двох місяців з моменту повідомлення про зміну істотних умов праці від працівників доцільно одержати письмову заяву про згоду продовжувати роботу після зміни істотних умов праці або про їхню відмову працювати в нових умовах. Працівник має право будь-коли змінити своє рішення.
При звільненні за цією підставою працівників, обраних до виборного профспілкового органу, роботодавець має отримати згоду вказаного органу.
Відповідно до ст. 44 КЗпП при звільненні на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку. Звільнення на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП може бути оскаржене в суді.
За матеріалами офіційного вебсайту Державної служби зайнятості
ДПС змінила позицію щодо застосування РРО при розрахунках через “Інтернет-банкінг”
У ДПС надали нові роз’яснення, чи необхідно застосовувати РРО/ПРРО у разі реалізації товарів (послуг), оплата за які здійснювалася за допомогою сервісу “Інтернет-банкінг”.
Така потреба виникла у зв’язку з прийняттям Верховною Радою Закону № 1017. Ним розширено перелік видів розрахунків, які не вимагають обов’язкового використання РРО або ПРРО, – при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів реєстратори розрахункових операцій не застосовуються.
З цього приводу у ДПС вважають наступне.
При здійсненні розрахунків за товари (послуги) суб’єкти господарювання зобов’язані застосовувати РРО та/або ПРРО, у тому числі у разі здійснення безготівкових розрахунків за допомогою платіжних та інших систем із використанням Інтернет-банкінгу та Інтернет-еквайрингу. При цьому, розрахункові документи при продажу товарів (послуг) через мережу Інтернет видаються у випадку їх безпосереднього надання споживачу, під час передачі йому товару чи надання послуг.
Тобто, якщо місце здійснення розрахунків визначити неможливо (наприклад надання дистанційної послуги або доступу до Інтернет-ресурсу (доступу до вебпорталу) з розміщення та використання інформації тощо, виключно в електронній формі із застосуванням Інтернету), у такому випадку застосування РРО та/або ПРРО є необов’язковим. У інших випадках, при безпосередньому отриманні споживачем товарів чи послуг від постачальника, у тому числі замовлених та сплачених через Інтернет-банкінг та із застосуванням Інтернет-еквайрингу, останній зобов’язаний застосувати РРО та/або ПРРО на загальних підставах.
Також до 1 січня 2022 року РРО можуть не застосовувати платники єдиного податку 2 – 4 груп, обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 220 розмірів мінімальної заробітної плати, крім:
- реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту;
- реалізації лікарських засобів, виробів медичного призначення та надання платних послуг у сфері охорони здоров’я;
- реалізації ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння.
У разі перевищення обсягу доходу 220 МЗП застосування РРО та/або ПРРО для такого платника єдиного податку є обов’язковим.
Враховуючи викладене, у разі, якщо покупець оплачує товар (послугу), використовуючи банківський сервіс “Інтернет-банкінг”, то суб’єкт господарювання (продавець) у разі використання РРО або ПРРО зобов’язаний видати (сформувати) електронний розрахунковий документ встановленої форми та, у випадку продажу товарів, на які встановлені гарантійні терміни, – відповідним чином оформлений гарантійний талон при безпосередньому наданні споживачеві товару (послуги).
За матеріалами сервісу ДПС “ЗІР”
Чи можна замінити боржника-ФОП на його правонаступника – фізособу?
При розгляді справи суд наголосив, що наявність у спадкодавця статусу ФОП не впливає на можливість заміни боржника (як сторони у справі, так і сторони виконавчого провадження) його правонаступником – фізичною особою. Смерть, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов’язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.
Зокрема, у цій справі міська рада звернулася до суду з позовом до фізичної особи – підприємця про стягнення збитків за користування земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.
Державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ФОП 290 404,81 грн, однак ФОП помер. Міськрада звернулася до суду із заявою в порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу, в якій просить суд замінити відповідача у справі ФОП правонаступником. Суд першої та апеляційної інстанції відмовили у задоволенні позову.
Верховний Суд не погодився з позицією судів попередніх інстанцій та зазначив, що правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження – з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом № 1404-VIII.
Згідно з цим законом, виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що виконавець зобов’язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій.
Отримавши дані про смерть фізичної особи – сторони виконавчого провадження, виконавець має отримати підтвердження чи спростування таких даних, звернувшись із запитом до органу державної реєстрації актів цивільного стану. Після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження виконавець має звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину. Це дасть змогу виконавцеві з’ясувати, які особи як спадкоємці померлої сторони виконавчого провадження зверталися за отриманням спадщини та що саме ними було успадковано згідно зі свідоцтвом про право на спадщину.
Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.
Смерть, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов’язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.
Статтею 1218 Цивільного кодексу передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Звідси наявність у спадкодавця статусу фізичної особи – підприємця не впливає на можливість заміни боржника (як сторони у справі, так і сторони виконавчого провадження) його правонаступником – фізичною особою.
Постанова ВП ВС від 3 листопада 2020 року у справі № 916/617/17
Підбірку підгoтувала:
Ольга Кісіль
представник з юридичних послуг Адвокатського бюро “Яновський і партнери”, юрист
