Дайджест нoвин «Підприємництво і право» з 14.01.2019 пo 20.01.2019

Дайджест нoвин «Підприємництво і право»

з 14.01.2019 пo 20.01.2019

Суд може визнати недійсним розірваний договір – Велика палата ВС

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 905/1227/17 відступила від правової позиції ВСУ 2015 року, висловленої в справі № 918/144/15 про неможливість визнання недійсним договору оренди, який сторони розірвали, а майно повернули, оскільки предмет спору припинив існування.

У постанові від 27 листопада викладено наступний висновок про застосування норм права.

Відповідно до положень цивільного та господарського законодавства розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторін права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Відповідно до частини четвертої статті 61 Закону “Про освіту” (в редакції, чинній на час укладення договору оренди спірних приміщень ліцею фірмі для виробничих потреб) майно навчальних закладів може використовуватися як додаткове джерело фінансування цих закладів шляхом отримання доходів від надання в оренду приміщень. Однак оренда приміщень, які тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов’язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, що це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють в навчальному закладі.

Таким чином, розірвання виконаного договору не позбавляє сторону права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Також суд звернув увагу, що чинне законодавство не передбачає можливість визнання недійсною правової угоди на майбутнє, як це зробив апеляційний суд, зазначивши, що договір визнається недійсним з моменту вступу в законну силу відповідним рішенням суду.

Разом з тим, судді Ситник, Британчук, Лященко та Прокопенко виклали окрему думку у справі, оскільки вважають, що відступати від позиції ВСУ не було підстав. Зокрема, судді відзначили, що відсутність предмета спору означає відсутність спірного матеріального правовідносини між сторонами, а припинення провадження у справі – це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв’язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов’язує неможливість судового розгляду.

Постанова Великої палати від 27.11.2018 року № 905/1227/17ВС

Дивіться відео на тему:

Нові правила надання соціальних послуг

В Україні вводяться нові організаційні та правові засади надання соціальних послуг.

Відповідний Закон «Про соціальні послуги» прийнятий на засіданні ВР 17 січня.

Документом передбачено викласти в новій редакції чинний Закон «Про соціальні послуги» та внести зміни в ряд законів України.

Базовими соціальними послугами будуть: догляд вдома, підтримане проживання, соціальна адаптація, надання притулку, екстрене (кризове) втручання, консультування, соціальний супровід, медіація, соціальна профілактика і т. д.

Передбачено встановлення державного стандарту соціальних послуг, в якому встановлюються вимоги щодо забезпечення необхідного рівня доступності соціальних послуг та визначаються зміст і обсяг, норми і нормативи, умови та порядок їх надання.

Для забезпечення реалізації прав на соціальні послуги буде створено Реєстр надавачів та отримувачів соціальних послуг.

Також вводиться єдина термінологія, визначаються права і обов’язки одержувачів, завдання постачальників соціальних послуг, механізм забезпечення принципу добровільності вибору і прозорості в наданні соціальних послуг, підстави для визнання осіб, сімей, які вимагають соціальних послуг (шляхом оцінювання потреб) і т. д.

Визначаються повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, зокрема:

• визначення потреб у соціальних послугах, в тому числі із залученням постачальників соціальних послуг недержавного сектора, і оприлюднення їх результатів;
• інформування населення про перелік соціальних послуг, їх зміст, порядок надання у формі, доступній для сприйняття особами з будь-яким видом порушення здоров’я;
• здійснення заходів щодо виявлення вразливих груп населення та осіб / сімей, які перебувають в складних життєвих обставинах;
• забезпечення, за результатами оцінки потреб сім’ї, надання базових соціальних послуг;
• розробка, затвердження та забезпечення виконання у встановленому порядку місцевих програм, надання соціальних послуг;
• координація діяльності суб’єктів системи надання соціальних послуг;
• забезпечення ведення Реєстру і т. д.

Крім того, Закон передбачає укладення договору про надання соціальних послуг та запровадження механізму соціального замовлення у відповідності з державним стандартом соціальних послуг.

Закон вступить в силу з дня, наступного за днем ​​його опублікування, та вводиться в дію з 1 січня 2020 року.

Закон України від 17.01.2019 року № 4607 «Про соціальні послуги»

Читайте інформацію на тему:

Страховий стаж та  період отримання допомоги по догляду за дитиною до трьох років

Фахівці Мінсоцполітики стверджують: відповідно до статті 21 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягала страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, крім випадків, передбачених аб.2 цієї частини.

До страхового стажу включається період відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Відповідно до аб.7 п. 1 част. 1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» органи, що виплачують особам допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народжені дитини, є платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Зазначені платники сплачують єдиний внесок за таких осіб, що відповідно до пункту 3 додатка до постанови Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 N 675 спрямовується на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (до солідарної системи), і такі особи були застрахованими особами лише відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Починаючи з 01.01.2016 до страхового стажу прирівнюється періоди, протягом яких особа не підлягала страхуванню за цим Законом, але нею або роботодавцем за неї сплачено єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування».

Слід зазначити, що для врахування періоду отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини до 01.01.2016 року, при розрахунку матеріального забезпечення у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю законодавчі підстави відсутні.

Лист Мінсоцполітики від 18.12.2018 N 450/0/247-18

Відмінності трудового та цивільно-правового договорів

Фахівці Держпраці нагадують про різницю між трудовими та цивільно-правовими договорами. Трудовий договір укладається відповідно до глави ІІІ КЗпП. Ст. 22 КЗпП встановлено гарантії щодо укладення трудового договору. Трудовий договір (ст. 21 КЗпП) – угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженої органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу згідно з кваліфікацією і підлягає правилам внутрішнього розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечити умови праці, необхідні для виконання роботи.

 За трудовим договором громадянин набуває статусу «працівник», його трудові відносини регулює законодавство про працю. Він має право на відпочинок відповідно до законів про обмеження трудового дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові та безпечні умови праці, на матеріальне забезпечення у порядку соціального страхування в разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності та інші права, встановлені законом.

Предметом трудового договору є процес праці – виконання роботи за певною спеціальністю, кваліфікацією, посадою, тобто виконання працівником певної трудової функції (ст. 23 КЗпП). При цьому трудова функція, як правило, не передбачає будь-якого кінцевого результату.

Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконанням іншим. Працівник підлягає правилам внутрішнього  трудового розпорядку. Оплата праці гарантована. Заробітна плата виплачується регулярно у робочі дні, не рідше двох разів на місяць. Для підприємств, установ, організацій усіх форм власності  є обов’язковими норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством, зокрема, щодо мінімального розміру заробітної плати, норм оплати, а також щодо гарантій для працівників на оплату відпусток та інші випадках.

У договорі підряду/цивільно-правовій угоді будь-які гарантії при укладанні такого виду договору ЦКУ не передбачені. За договором підряду одна сторона зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони. Предметом договору є кінцевий результат. Підрядник/виконавець робіт не зобов’язаний виконувати вимоги правил внутрішнього трудового розпорядку.

За договором підряду сторони рівноправні і замовник не зобов’язаний забезпечувати належні та безпечні умови праці (гл. 61 та 63 ЦКУ). ЦКУ не встановлює будь-яких вимог до замовника щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці. Слід зазначити, що за цивільно-правовим договором працівник самостійно організовує процес роботи, сам виконує її та відповідає за неї. Працівник за договором такого характеру є незахищеним та позбавлений будь-яких соціальних гарантій.

Загальнообов’язкове державне соціальне страхування  підрядників від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань, які призвели до втрати працездатності або загибелі, здійснюється добровільно. Договір підряду припиняється у зв’язку з виконанням обумовленої при його укладенні роботи, про що складається акт завдання-приймання, який підписується обома сторонами.

За матеріалами Управління Держпраці у Тернопільській області

Дивіться відео на тему:

Нова форма Особистої картки обліку спецодягу та інших засобів захисту працівників

Мінсоцполітики затверджено Мінімальні вимоги безпеки і охорони здоров’я при використанні працівниками засобів індивідуального захисту на робочому місці. Зокрема, затверджено:

• особисту картку обліку спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту (додаток 1),
• орієнтовний перелік небезпек, за яких використовуються додаткові ЗІЗ (додаток 2),
• орієнтовний перелік робіт, які вимагають застосування відповідних засобів індивідуального захисту (додаток 3)
• таблицю врахування ризиків для обґрунтування вибору та використання ЗІЗ (додаток 4).

Наказ Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 24.03.2008 № 53 “Про затвердження Положення про порядок забезпечення працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту” втратив чинність.

Наказ Міністерства соціальної політики України від 29.11.2018 №1804 «Про затвердження Мінімальних вимог безпеки і охорони здоров’я при використанні працівниками засобів індивідуального захисту на робочому місці»

Необхідність проведення атестації робочих місць за умовами праці

Відділ експертизи умов праці Управління з питань праці Головного управління Держпраці у Луганській області нагадує про необхідність проведення атестації робочих місць за умовами праці на підприємствах та організаціях усіх форм власності з метою регулювання відносин між адміністрацією і працівниками у галузі реалізації прав на здорові та безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, інші пільги і компенсації за роботу в несприятливих умовах праці та надає роз’яснення:

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про охорону праці» та частини п’ятої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умов праці покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці, Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, Переліків робіт із особливо шкідливими і особливо важкими та шкідливими і важкими умовами праці, на яких встановлюється підвищена оплата праці, та інших нормативно-правових актів, відповідно до яких надаються пільги та компенсації працівникам за роботу із шкідливими умовами праці, покладається на Держпраці.

Відповідно до законодавства строки проведення атестації встановлюють, виходячи з вимог Порядку № 442, – атестація робочих місць має бути проведена в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж 1 раз на 5 років.

За матеріалами Управління Держпраці у Луганській області

Підбірку підгoтувала: 

Віктoрія Пoлянська,

незалежний юридичний консультант холдингу професійних послуг «Західна кoнсалтингoва група»