Дайджест новин “Підприємництво і право”
з 09.08.2021 по 16.08.2021 р.
Карантин продовжать до 1 жовтня
11 серпня 2021 року КМУ прийняв постанову про продовження адаптивного карантину, а також продовження режиму надзвичайної ситуації до 1 жовтня 2021 року.
За словами Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, поточна епідемічна ситуація повністю контрольована, але фахівці починають фіксувати перші негативні тенденції щодо зростання кількості госпіталізацій і важких хворих на коронавірус.
За матеріалами Урядового порталу
Перенесення робочих днів у серпні: рекомендації КМУ
Уряд прийняв розпорядження, відповідно до якого рекомендує керівникам підприємств, установ та організацій перенести робочий день з понеділка 23 серпня на суботу 28 серпня з метою створення сприятливих умов для святкування 24 серпня – Дня Незалежності України.
Цей документ не є обов’язковим, а має лише рекомендаційний характер.
Тобто, якщо роботодавець приймає відповідне рішення, працівників очікує чотири вихідних дні поспіль з 21 по 24 серпня та робочий день у суботу, 28 серпня.
Спеціальний режим роботи банків і їх установ у ці дні визначає Національний банк.
Розпорядження КМУ “Про перенесення робочих днів у 2021 році” від 30 вересня 2020 р. № 1191-р
В Україні можна буде отримати найпопулярніші ліцензії через Дію
У КМУ повідомили про запуск проекту з переведення в електронний формат дозвільно-ліцензійних процедур «Е-дозвіл». Сервіс дозволить через онлайн-заявку в «Дія» отримувати ліцензії для таких видів діяльності:
роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин);
роздрібна торгівля тютюновими виробами;
роздрібна торгівля рідинами, що використовуються в електронних сигаретах;
оптова торгівля алкогольними напоями;
оптова торгівля тютюновими виробами;
оптова торгівля рідинами, що використовуються в електронних сигаретах;
оптова торгівля пальним;
зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки);
провадження туроператорської діяльності;
провадження господарської діяльності з ветеринарної практики;
провадження господарської діяльності з обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;
провадження господарської діяльності у сфері дошкільної освіти;
посередництво у працевлаштуванні за кордоном.
Крім того, найближчим часом планується розширити перелік дозволів, що надаватимуться в електронному вигляді через «Дію».
Реалізація проекту передбачає цифровізацію повного циклу процедур у сфері ліцензування та автоматичну видачу ліцензії, там де не передбачено додаткових перевірок документів при подачі заяви.
У бізнесу буде право вибору способу подання заяви – в електронній чи паперовій формі.
Експеримент триватиме з 1 листопада 2021 до 31 жовтня 2023 року. Після його завершення планується внесення до Верховної Ради України проекту Закону щодо спрощення умов надання ліцензій.
За матеріалами Урядового порталу
В яких випадках в Україні дозволяється розраховуватися іноземною валютою?
У ДПС надали відповідні роз’яснення з цього питання.
Так, згідно з частиною другою ст. 5 Закону «Про валюту і валютні операції» усі розрахунки на території України проводяться виключно у гривні, крім розрахунків за:
1) операціями зі здійснення іноземних інвестицій та повернення іноземному інвестору прибутків, доходів (у тому числі дивідендів) та інших коштів, одержаних на законних підставах у результаті здійснення іноземних інвестицій;
2) операціями банків з надання банківських та інших фінансових послуг на підставі банківської ліцензії;
3) операціями з надання фінансових послуг, визначених пунктами 1 – 5 частини другої та частиною третьою ст. 9 Закону № 2473, що надаються небанківськими фінансовими установами та операторами поштового зв’язку, які мають ліцензію Національного банку України на здійснення валютних операцій;
4) операціями з розміщення, виплати грошового доходу та погашення облігацій, казначейських зобов’язань України, номінованих в іноземній валюті, якщо це передбачено проспектом цінних паперів (умовами їх розміщення);
5) операціями з купівлі-продажу державних цінних паперів, номінованих в іноземній валюті, якщо ініціатором або отримувачем за такою валютною операцією є банк;
6) іншими операціями, визначеними Митним кодексом України та (або) нормативно-правовими актами Національного банку України.
Розрахунки за вищенаведеними операціями можуть проводитися в іноземній валюті, у гривні, а також у банківських металах.
За матеріалами офіційного вебсайту ГУ ДПС у Дніпропетровській області
Як і у які строки відбувається звільнення за угодою сторін?
У Держпраці надали роз’яснення щодо процедури звільнення на підставі угоди сторін.
Особливість підстави припинення трудового договору за угодою сторін полягає в тому, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк.
За угодою сторін безстроковий трудовий договір може бути припинено в будь-який строк, щодо якого працівник і роботодавець досягли домовленості. Такий строк може бути як меншим, так і перевищувати встановлений для звільнення за власним бажанням працівника двотижневий період.
Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення позбавляє роботодавця права на звільнення працівника з такої підстави, як угода сторін.
При досягненні спільної домовленості працівника й роботодавця про звільнення за угодою сторін, а також погодженні дати звільнення, – відкликання працівником заяви не матиме юридичних наслідків. Тобто відкликання працівником заяви про звільнення не скасовує угоду сторін про звільнення.
У листі від 04.04.2014 р.№ 60/06/186-14 зазначається, що звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк.
У ч. 1 п. 8 постанови пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 зазначається, що при домовленості між працівником і роботодавцем про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП договір припиняється у строк, визначений сторонами.
Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника і працівника.
Роботодавець може відмовити працівникові у розірванні трудового договору за угодою сторін. У такому разі останній може переписати свою заяву на звільнення за власним бажанням з поважних чи без поважних причин. А вже відмовити працівникові у звільненні за власним бажанням роботодавець не має права.
КЗпП не забороняє звільняти працівників під час дії карантину. Тому в разі потреби трудовий договір може бути розірваний за підставами, передбаченими КЗпП, зокрема, за угодою сторін (п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП) або з ініціативи працівника.
Однак примушувати працівника писати таку заяву в жодному разі не можна. Подання працівником заяви про розірвання трудового договору повинно бути добровільним і виражати його волевиявлення щодо звільнення з роботи. Інакше цей працівник може звернутися до Держпраці або до суду за захистом своїх прав.
Відповідальність за за незаконне звільнення працівника, тобто те, яке проведено з порушенням законодавчих норм, передбачена ст. 172 Кримінального кодексу України – від двох тисяч до трьох тисяч нмдг (34 000-51 000 грн) або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.
Звільнення працівника в період карантину із законних підстав та з дотриманням порядку, встановленого КЗпП, не загрожує роботодавцеві кримінальною відповідальністю.
За матеріалами офіційного вебсайту ГУ Держпрацi в Одеськiй областi
Посадові особи місцевого самоврядування позбавлені права здійснювати перевірки за дотриманням законодавства про працю
Уряд прийняв постанову, якою позбавив керівників виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об’єднаних територіальних громад та їх заступників права накладати та стягувати штрафи за порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Відповідні зміни ухвалено на виконання Закону “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання надмірному тиску на суб’єктів господарювання”, який встановлює, що органи місцевого самоврядування можуть лише виступати з ініціативою щодо здійснення державної перевірки на підприємствах, що не перебувають у комунальній власності, а також стосовно фізичних осіб – підприємців, які використовують працю найманих працівників.
Постанова КМУ “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України” від 28 липня 2021 р. № 780
Які документи підтверджують право на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей?
Мінекономіки надало роз’яснення щодо процедури надання відпустки, передбаченої статтею 19 Закону України “Про відпустки”.
Зокрема, одному з батьків (раніше таке право мали лише жінки), які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері у лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів.
З норм зазначеної статті вбачається, що один з батьків має право на додаткову соціальну відпустку за умови, що інший з подружжя в поточному календарному році не скористався своїм правом на цю відпустку.
Чинним законодавством не визначено конкретного переліку документів, які слід пред’явити одному з батьків для підтвердження того, що він не скористався правом на додаткову соціальну відпустку.
Роботодавцю може бути надано будь-який належно оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується, що іншому з батьків дитини не надавалася така соціальна відпустка.
Лист Мінекономіки від 01.07.2021 р. № 4712-06/34401-07 “Щодо застосування норм законодавства про працю”
Чи може вивіска бути рекламою?
При розгляді справи суд дійшов до висновку, що інформація про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, а також інформація, розміщена на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу у таке приміщення, яка не містить закликів придбавати товар або послугу, що реалізується суб’єктом, не є рекламою у розумінні частини 7 статті 8 та частини 6 статті 9 Закону “Про рекламу”.
При цьому, інформація може бути визнана рекламою тоді, коли вона вказує на конкретну, індивідуально визначену особу, або на конкретний, індивідуально визначений товар, із зазначенням найменування, якісні показники, країну походження, виробника тощо.
У цій справі ТОВ звернулось до суду з адміністративним позовом до управління реклами міської ради, в якому просило скасувати припис міської ради про усунення порушень позивачем порядку розміщення зовнішньої реклами у місті. В обґрунтування позовних вимог зазначило, що конструкція з написом у розумінні статті 9 Закону “Про рекламу” не вважається рекламою, а є вивіскою (табличкою). Вказана конструкція не призначена для формування або підтримання обізнаності споживачів та їх інтересу до будь-чого, а є знаком для товарів і послуг, що належно використовується позивачем на підставі ліцензійного договору.
Зокрема, на фасаді будівлі наявна вивіска з написом та зображення мапи світу та Ейфелевої вежі. Позначення є знаком для товарів і послуг. Вказаним позначенням Позивач користується на підставі ліцензійного договору.
Верховний Суд, приймаючи рішення у цій справі, зазначив, що вивіска з відповідним написом, зображення мапи світу, Ейфелевої вежі не містять закликів до придбання конкретного товару чи формування інтересу щодо конкретної особи, не є інформацією, призначеною сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтересу щодо юридичної особи чи конкретного товару (послуг), що поставляється/надається підприємством. Вказані вивіски не є рекламою у розумінні Закону “Про рекламу” та не потребують спеціального дозволу на розміщення зовнішньої реклами. Порушення певних параметрів, встановлених для вивіски, за відсутності вищевикладених ознак зовнішньої реклами, не може бути підставою для притягнення до відповідальності за порушення статті 16 Закону “Про рекламу”..
Постанова КАС ВС від 11 серпня 2021 року у справі № 323/809/17
Працевлаштування осіб з інвалідністю не є обов’язком роботодавця
При розгляді справи суд пояснив, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875-XII.
Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало особу з інвалідністю з причин незалежних від нього: відсутність осіб з інвалідністю, їх відмова від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню осіб з інвалідністю.
У цій справі відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до суду з позовом до ПрАТ про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 572 034,15 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю з облікового складу штатних працівників за 2018 рік, передбачений частиною 1 статті 19 Закону № 875-XII “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні”, не виконав у кількості 19 робочих місць для осіб з інвалідністю, так як на підприємстві працювало лише 14 осіб з інвалідністю.
Приймаючи рішення Верховний Суд наголосив, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані:
– виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
– надавати державній службі зайнятості необхідну для організації працевлаштування інвалідів інформацію у порядку, передбаченому Законом № 5067 та Наказом № 316;
– звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Законом № 875-XII та Порядком № 70;
– у разі невиконання такого нормативу – щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.
Проте, обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов’язок покладається на органи працевлаштування.
Постанова КАС ВС від 11 серпня 2021 року у справі № 260/557/19
Підбірку підгoтувала:
Ольга Кісіль
представник з юридичних послуг Адвокатського бюро “Яновський і партнери”, юрист
