Е-commerce-проекти в Україні

+38 (032) 247-01-00; +38 (067) 000-13-27

е-mail: yp@zkg.ua Viber Messenger Telegram

ХХІ ст. неможливо уявити собі без інформаційних технологій, які інтегровані у всі сфери суспільного життя, дали значний поштовх у новому щаблі розвитку світової економіки – галузі електронної комерції. Сучасне покоління зовсім по-іншому сприймає інформацію, майже постійно знаходячись у інформаційному потоці. Не секрет, що все більше людей надає перевагу IT-проектам, спробам створити або вивести бізнес у мережу, та й взагалі здійсненню будь-якої інтернет-діяльності над традиційними професіями. За даними Ecommerce Europe середня частка світових інтернет-продажів становить 9-10% від усього товарообороту, лідерами, безсумнівно, є США та Китай, дохід якого від онлайн угод становить близько $766,5 мільярдів на рік. Україна ж досить далека від світового ТОП-10, проте є найбільш динамічною у розвитку e-commerce серед країн Європи.

Із огляду на ці тенденції, розбудова інформаційного суспільства стала пріоритетним завданням більшості держав. Так, міжнародні вимоги електронного бізнесу в 90-х роках були встановлені Директивами ЄС, і на початку двохтисячних імплементовані у національне законодавство країн колишнього СНД. Профільний закон про електронну комерцію в Україні було прийнято тільки у 2015 році, тож можна констатувати, що вітчизняний інститут перебуває тільки на початковій стадії регулювання ринку.

За класифікацією UNCITRAL до electronic commerce відносять такі форми:

• • електронний обмін інформацією (Electroniс Data Interchange, EDI);

• • електронний рух капіталу (Electronic Funds Transfer, EFT);

• • електронну торгівлю (e-trade);

• • електронні гроші (e-cash);

• • електронний маркетинг (e-marketing);

• • електронний банкінг (e-banking);

• електронні страхові послуги (e-insurance).

Крім того, класифікація здійснюється і за суб’єктним складом:

• • бізнес-бізнес (buisness-to-buisness, B2В);

• • бізнес-споживач (buisness-to-consumer, B2C);

• • бізнес-адміністрація (business-to-administration, B2A);

• • cпоживач-адміністрація (consumer-to-administration, C2A);

• споживач-споживач (consumer-to-consumer, C2C).

Одразу варто наголосити, що в Україні не застосовуються відносини С2А та С2С, оскільки відповідно до ст. 1 ЗУ про електронну комерцію дія закону не поширюється на відносини, суб’єктом яких є фізична особа, що здійснює продаж товарів, проте не має статусу ФОП (та не здійснює діяльність через юридичну особу), якщо сторонами не обумовлено інше («звичайні» електронні договори між ними регулюються загальними нормами ЦК України); а також на органи державної влади при здійсненні ними публічних функцій, у тому числі закупівель.

Таким чином, в українській практиці під е-комерц здебільшого розуміють взаємодію бізнес-суб’єктів із споживачами при реалізації останнім товарів, послуг, тобто це В2С як елемент роздрібної торгівлі в інтернет. Ототожнення електронної торгівлі та власне комерції не є досить коректним у міжнародних стандартах, крім того розрізнено і самим законом, проте оперують цими поняттями досить рідко.

Електронна комерція є системною галуззю та включає відносини у сфері електронних правочинів, електронних договорів, документообігу в цілому, використання електронних підписів, які вчиняються за допомогою мереж електрозв’язку. Крім того, регулювання відносин здійснюється низкою суміжних нормативних актів, зокрема законами про електронних цифровий підпис, про платіжну систему, численними постановами правління Нацбанку та ін.

Відносини е-комерц в Україні – виникають у зв’язку з укладенням правочинів у електронній формі та за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем. Е-договір має юридичну силу укладеного у письмовій формі, повинен бути зафіксований у електронному документі, виражати волю сторін на його вчинення за допомогою мережі зв’язку, підписаний сторонами у визначеному законом порядку, містити істотні умови для того виду правочину. Недотримання цих вимог, аналогічно до письмових договорів, може мати своїм наслідком недійсність або неукладеність правочину. Сторонами договору виступають суб’єкти електронної комерції – господарюючі суб’єкти та особи, які придбають товари/послуги. Перелік правочинів, які може бути вчинено в цілому не обмежується щодо їх виду та предмету. Порівняно із традиційними формами господарської діяльності, е-комерц має вагомі переваги, зокрема знижує витрати на організацію та підтримку бізнесу, утримання персоналу, оренду торгових та складських приміщень, оперативність укладення договорів, розширений асортимент продукції, висока конкурентоспроможність тощо. В останні роки спостерігається велика конкуренція серед онлайн-сервісів в усіх секторах господарської діяльності.

Аналізуючи сам Закон України про електронну комерцію, можна окреслити наступне.

Вже згадане вище усічення предмету правового регулювання фактично тільки до торгівельної діяльності.

1. 1. Відсутність співвіднесення із нормами ГК України, незважаючи на те, що метою електронної комерційної діяльності згідно закону є отримання прибутку, тобто це є підприємництвом, господарською комерційною діяльністю, спрямованою  на реалізацію продукту/надання послуг, що мають визначену ціну/вартість. Прикінцеві положення закону містять зміни до ЦК України та закону про захист прав споживачів, проте про ГК України згадано не було (що також можна звести до дискусії, чи є необхідним у вітчизняному правовому просторі існування господарського кодексу).

1. Недостатня безпека та персональні дані. Однією із значних змін, внесених законом про електронну комерцію, є закріплене за продавцем право на обробку персональних даних користувачів із моменту проставляння відмітки про дозвіл на використання даних згідно мети обробки. Зазвичай, така відмітка включається до форми реєстрації на сайті магазину. Також при здійсненні розрахункової операції надається власне платіжна інформація. У свою чергу, онлайн-продавці зобов’язуються забезпечити захист наданих персональних даних у відповідності до спеціального закону.

Можна зануритись ще глибше

«Реклама – двигун торгівлі», і безперечно кожен продавець не захоче витрачати кошти на неактуальну рекламу. Розвинутий за останні роки таргетинг цільової аудиторії поступово заглиблюється в бік персоналізації, збору і виокремленню даних про конкретного індивідуума для аналізу його особистих потреб та індивідуальних смакових уподобань. Досягнення штучного інтелекту в персоналізації ринку вражають шириною і глибиною можливостей. Не залежно від того, чи використовуватиме власник бізнесу спеціальні програми, штат маркетологів чи програмістів – з правової точки зору відбувається збір та обробка персональних даних, а отже мають бути впроваджені системи для їх захисту, приведені у відповідність до законодавства.

Ця проблема стає ще більш актуальною із прийняттям EU General Data Protection Regulation (GDPR), оскільки саме онлайн простір є мультинаціональним, тому має завчасно відповідати світовим стандартам.

Таким чином, бази даних суб’єктів електронної комерції містять великі обсяги конфіденційної інформації покупців, які повсякчас стають мішенню хакерів та можуть виступати самостійним об’єктом продажу недобросовісних трейдерів. Варто зауважити, що закон не може забезпечувати стан захищеності ІТ-технологій, проте покращення відповідного законодавства, у тому числі кримінального, щодо переслідування та протидії шахрайським схемам та кіберзлочинності має стати пріоритетним завданням. Потребують свого розвитку й самі комп’ютерні технології. Споживач в свою чергу повинен самостійно оцінювати надійність онлайн-магазину.

1. 1. У періодиці існує думка, що закон посилює податковий контроль над господарюючими суб’єктами, у зв’язку з тим, що останні правомірно можуть використовувати електронні документи у податковій звітності. Проте ми не підтримуємо таку позицію, як і власне розробники законопроекту, оскільки оподаткування e-commerce проектів здійснюється на основі загальних принципів нарахування податків та закон не передбачає введення спеціальних вимог щодо цього.

1. Розвінчати слід ще один міф, що турбує суб’єктів е-комерц – це можливість підпису електронних договорів тільки за допомогою ЕЦП, який не широко використовується пересічними громадянами. Проте, це не так – у ст. 12 ЗУ про електронну комерцію передбачено 4 форми підпису, і немає підстав говорити про невикористання якоїсь з цих форм. Практика, у тому числі судова, достатньою мірою підтвердила достатність застосування одноразових ідентифікаторів (сгенеровані QR та цифрові коди у СМС) і не обмежує права учасників електронних правочинів.

Так, щодо судової практики, можна зазначити про переважання справ по стягненню заборгованості за кредитними договорами, укладеними у електронній формі, а також по господарським договорам поставки, а отже електронні правочини без проблем виконуються самими учасниками комерційних відносин і визнаються судами.  

Таким чином, незважаючи на тільки початок розвитку електронної комерції в Україні, наша держава має досить сприятливі перспективи розвитку цієї галузі та виявила дійсний попит на новітні технології. Певні проблеми, в тому числі недосконала та розпорошена нормативно-правова база, не висока довіра бізнесу, недостатньо розвинена безпека електронних платежів та захисту даних, гальмують розвиток – проте не є непереборними та будуть удосконалюватись.

Слід також зазначити про відгук самих підприємців щодо Закону про електронну комерцію, який виявився досить лояльним та принципово не змінює вже давно усталені принципи роботи добросовісних суб’єктів, нормативно їх закріплюючи. Закон хоч і не охоплює всі аспекти діяльності, проте не створює бар’єрів у діяльності «білого» бізнесу та заохочує диспозитивність відносин, адже ринок є саморегулюючим механізмом.

Автор – юрист Марія Шуляківська,  адвокат – Олексій Яновський