Які документи потрібно підготувати і куди подати для реєстрації РРО
Для реєстрації РРО суб’єкт господарювання подає до органу доходів і зборів:
– заяву про реєстрацію РРО за формою № 1-РРО (додаток 1) (далі – реєстраційна заява);
– копію документа, що підтверджує факт купівлі або безоплатного отримання РРО у власність, іншого документа, що підтверджує право власності або користування РРО;
– копію документа на право власності або іншого документа, що дає право на розміщення господарської одиниці, де буде використовуватися РРО;
– копію договору суб’єкта господарювання з центром сервісного обслуговування (ЦСО) про технічне обслуговування та ремонт РРО.
Реєстраційна заява має бути підписана керівником суб’єкта господарювання або фізичною особою – підприємцем із зазначенням дати подання. Усі розділи реєстраційної заяви підлягають обов’язковому заповненню.
Копії документів засвідчуються підписом керівника суб’єкта господарювання або особистим підписом фізичної особи – підприємця.
У разі подання реєстраційної заяви в паперовому вигляді суб’єктом господарювання пред’являються оригінали відповідних документів.
При поданні реєстраційної заяви в електронному вигляді оригінали таких документів пред’являються органу доходів і зборів разом із довідкою ЦСО про опломбування РРО та актом введення в експлуатацію.
Оригінали документів, крім реєстраційної заяви, повертаються суб’єкту господарювання, копії залишаються в органі доходів і зборів.
“Порядок реєстрації та застосування реєстраторів розрахункових операцій, що застосовуються для реєстрації розрахункових операцій за товари (послуги)” (Наказ Міністерства доходів і зборів України 28.08.2013 № 417)
Мін’юст роз’яснив особливості подання відомостей про кінцевих бенефіціарів
Міністерство юстиції України у поясненні від 28 травня «Щодо набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи» розповіло про нові правові норми відносно відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи.
Поясненням було підкреслено такі законодавчі нововведення:
1) До реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи включається інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) (бенефіціарних власників (контролерів)) юридичної особи, у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) (бенефіціарних власників (контролерів)) її учасника (засновника), якщо учасник (засновник) – юридична особа;
2) Інформація про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її учасника (засновника), якщо учасник (засновник) – юридична особа не включається до реєстраційної картки для проведення державної реєстрації не лише політичних партій, творчих спілок, їх територіальних осередків, адвокатських об’єднань, торгово-промислових палат, але й релігійних організацій, державних та комунальних підприємств.
3) У разі відсутності у новоствореної юридичної особи кінцевого бенефіціарного власника (контролера), у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) її учасника (засновника), якщо учасник (засновник) – юридична особа, подаються відомості про його відсутність.
Крім того, цим Законом продовжено на чотири місяці (тобто до 25 вересня 2015 року) строк подачі юридичними особи, зареєстрованими до набрання чинності Законом України від 14 жовтня 2014 року N 1701-VII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення кінцевих вигодоодержувачів юридичних осіб та публічних діячів”, відомостей про свого кінцевого бенефіціарного власника (контролера), у тому числі кінцевого бенефіціарного власника (контролера) їх учасника (засновника), якщо учасник (засновник) – юридична особа, або про відсутність такого кінцевого бенефіціарного власника (контролера).
Суб’єкти, якими такі відомості не подаються:
– політичні партії, творчі спілки, їх територіальні осередки, адвокатські об’єднання, торгово-промислові палати, релігійні організації, державні та комунальні підприємства;
– юридичні особи, учасниками яких є виключно фізичні особи, якщо кінцеві бенефіціарні власники (контролери) таких юридичних осіб збігаються з їх учасниками. У цьому випадку учасники – фізичні особи є бенефіціарними власниками (контролерами) такої юридичної особи;
– юридичні особи, які подали державному реєстратору відомості про свого кінцевого вигодоодержувача (вигодоодержувачів), у тому числі кінцевого вигодоодержувача (вигодоодержувачів) їх засновника, якщо засновник – юридична особа.
Міністерство юстиції також наголосило на різних формах подання цих відомостей: ка сьогоднішній день відповідну реєстраційну картку можна подати державному реєстратору особисто або надіслати її поштовим відправленням. Якщо документи надсилаються державному реєстратору поштовим відправленням, справжність підпису заявника на реєстраційній картці повинна бути нотаріально засвідчена.
Пояснення Міністерства юстиції України від 28.05.2015 року «Щодо набрання чинності Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи»
Вимагати усунення перешкод у користуванні майном можна, якщо немає договірних відносин
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 27 травня 2015 року розглянув справу № 6-92цс15, при розгляді якої зробив правовий висновок, відповідно до якого передбачений статтею 391 ЦК України спосіб захисту – усунення перешкод у здійсненні власником прав користування та розпорядження своїм майном, підлягає застосуванню у тих випадках, коли між позивачем, який є власником майна, і відповідачем, який користується спірним майном, не існує договірних відносин щодо цього майна і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі договору, укладеного з позивачем.
Правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-92 цс 15 від 27 травня 2015 року
ВСУ: для розірвання договору оренди землі необхідно довести її нецільове використання
Судовою палатою у господарських справах Верховного Суду України 20 травня 2015 року була розглянута справа № 3-166гс15 за позовом прокурора Володарсько-Волинського району в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Житомирській області, Володарсько-Волинської районної державної адміністрації) до приватного підприємства “ВлаБоДе” про розірвання договору оренди земельної ділянки.
Верховний Суд України роз’яснив, що згідно з положеннями частини 2 статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
За змістом частини 1 статті 32 Закону України “Про оренду землі” на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельною ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.
Відповідно до статей 24 та 25 Закону України “Про оренду землі” орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, а орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.
Статтею 143 ЗК України передбачено, що підставою примусового припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.
Таким чином, із наведених норм діючого законодавства та умов договору оренди випливає, що підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, яка встановлена договором, а не той факт, що, на думку позивача, земельна ділянка не використовується орендарем у певний період часу.
Верховний Суд України дійшов висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі в судовому порядку може бути належним чином доведений факт використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням, який передбачає дію – використання земельної ділянки для інших, ніж передбачено договором, цілей, що не було належним чином доведено відповідачем.
Постанова Верховного Суду України у справі № 3-166гс15 від 20 травня 2015 року
Підбірку підготувала:
Христина Іващишин, юрист компанії “Західна консалтингова група”
