Як ділити майно подружжя, внесене у статутний капітал?
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 3 червня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-38цс15, у якій була сформульована правова позиція щодо поділу майна подружжя, внесеного в статутний капітал господарського товариства.
Роз’яснено, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Критеріями, які дозволяють надати спірному набутому майну режим спільного майна є:
1) час набуття такого майна,
2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття),
3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма статті 60 СК України вважається правильно застосованою.
У зв’язку з викладеним грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об’єкт – право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання. Тому сам по собі факт придбання спірного майна приватним підприємцем для його використання у своїй підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна об’єктом права особистої приватної власності одного з подружжя.
Верховний Суд України підсумував, що якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов’язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
Постанова Верховного Суду України у справі № 6-38цс15 від 3 червня 2015 року
Мін’юст роз’яснив причини черг при подачі форми 4
Представники юридичних осіб масово почали подавати реєстраційні карти (Форма 4) з відомостями про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) лише наприкінці встановленого Законом N 1701-VII шестимісячного строку – це і стало однією з основних причин наявності черг, йдеться у Листі Міністерства юстиції України від 02.06.2015 р. N Б-9577/19.3 щодо черг до державних реєстраторів юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців.
Черги були зумовлені також тим, що юридичні особи переважно не користувалися можливістю, яка передбачена Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців”, надіслати державному реєстратору поштовим відправленням реєстраційну картку (Форма 4) з відомостями про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), засвідчивши справжність підпису заявника на реєстраційній картці нотаріально.
Міністерство юстиції також нагадало, що 21 травня 2015 року був прийнятий Закон України N 475-VII “Про внесення змін до деяких законів України щодо відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи”, яким:
– продовжено на чотири місяці строк для подачі державному реєстратору відомостей про кінцевих бенефіціарних власників (контролерів) юридичної особи;
– звільнено від обов’язку подання зазначених відомостей: релігійні організації, державні та комунальні підприємства; діючі юридичні особи, учасниками яких є виключно фізичні особи, якщо кінцеві бенефіціарні власники (контролери) таких юридичних осіб збігаються з їх учасниками.
Лист Міністерства юстиції України від 02.06.2015 р. N Б-9577/19.3 щодо черг до державних реєстраторів юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців.
Визначено критерії періодичності перевірок пожежної безпеки
Кабінет Міністрів України постановою від 4 червня 2015 року № 361 «Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 29 лютого 2012 р. № 306» виклав у новій редакції критерії, по яких оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності у сфері техногенної та пожежної безпеки і визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю) за додержанням суб’єктами господарювання законодавства у сфері техногенної та пожежної безпеки.
Критерії, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності у сфері техногенної та пожежної безпеки:
1) провадження такої діяльності на потенційно небезпечних об’єктах, об’єктах підвищеної небезпеки, а також на об’єктах, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, а також на об’єктах, віднесених до відповідної категорії за вибухопожежною та пожежною небезпекою;
2) умовна висота будинку;
3) площа об’єкта;
4) категорія складності об’єкта будівництва;
5) наявність підземних та/або підвальних поверхів, приміщень, споруд;
6) належність об’єкта до пам’яток архітектури та історії;
7) надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення.
Відповідно до встановлених критеріїв суб’єкти господарювання відносяться до одного з трьох ступенів ризику – високого (перевіряється не частіше 1 разу на рік), середнього (перевіряється не частіше 1 разу в 3 роки) або незначного (перевіряється не частіше 1 разу в 5 років).
Постанова Кабінету Міністрів України № 361 від 4 червня 2015 року «Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 29 лютого 2012 р. № 306»
Роз’яснено нюанси ліцензування по створенню об’єктів архітерктури
У листі Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 10.04.2015 року № 40-401-16/3284 «Про розгляд запиту з питань ліцензування господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури» роз’яснено нюанси ліцензування господарської діяльності пов’язаної із створенням об’єктів архітектури.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про архітектурну діяльність” господарська діяльність, пов’язана із створенням об’єкта архітектури, підлягає ліцензуванню відповідно до законодавства. Порядок ліцензування господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури, визначається Кабінетом Міністрів України. Зазначений Порядок ліцензування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 05.12.2007 № 1396.
Відповідно до п. 3 Порядку ліцензування – ліцензування будівельної діяльності та контроль за додержанням ліцензійних умов здійснюється Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами. При цьому, дія Порядку ліцензування поширюється тільки на виконання будівельних робіт із будівництва об’єктів архітектури, які за складністю архітектурно-будівельного рішення та (або) інженерного обладнання належать до IV та V категорії складності. Зазначене уточнення було внесено до Порядку ліцензування постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.2012 № 148 (набрала чинності 01.03.2012).
Варто також відзначити, що відповідно до Порядку розроблення проектної документації на будівництво об’єктів, проектувальник – юридична особа, яка має у своєму складі відповідних виконавців, що згідно із законодавством одержали кваліфікаційний сертифікат, або фізична особа, яка згідно з законодавством має відповідний кваліфікаційний сертифікат. Професійна атестація виконавців робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури, проводиться центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури (Мінрегіон України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 554 затверджено перелік видів робіт (послуг), пов’язаних із створенням об’єктів архітектури, відповідальні виконавці яких проходять відповідну професійну атестацію.
Таким чином, згідно з чинним законодавством, для набуття права на виконання проектних робіт суб’єкту господарської діяльності необхідно мати у своєму складі фахівців з відповідним кваліфікаційним сертифікатом.
Лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 10.04.2015 року № 40-401-16/3284 «Про розгляд запиту з питань ліцензування господарської діяльності, пов’язаної із створенням об’єктів архітектури»
Реституція застосовується лише при укладеному договорі
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 10 червня 2015 року ухвалив постанову у справі № 6-348цс15 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, відміну реєстрації права власності на нежитлові приміщення та зобов’язання звільнити приміщення сформулював таку правову позицію.
Положення статей 215, 216 Цивільного кодексу України застосовуються лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним, тому вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред’явлена тільки стороні недійсного правочину.
Отже, реституція є правовим наслідком недійсності правочину і cпособом захисту цивільних прав, який може бути застосовано до відносин зобов’язального характеру, за умови якщо спір виник між сторонами недійсного правочину (договору).
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Постанова Верховного Суду України у справі № 6-348цс15 від 10 червня 2015 року
Підбірку підготувала:
Христина Іващишин, юрист компанії “Західна консалтингова група”
