Дайджест нoвин закoнoдавства і практики
за періoд з 16.10.2017 пo 22.10.2017
РУБРИКА “ПІДПРИЄМНИЦТВO І ПРАВO”
Правочин без дозволу органу опіки можливий
Як зазначив ВСУ у постанові від 11.10.2017 у справі № 6-1638цс17 сам по собі факт відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.
Суд виходив із наступної фабули справи. Мати неповнолітнього позичила 19 тис. доларів США. Предметом забезпечення виступила квартира, яку позичальниця фактично передала у користування позикодавцю. Неповнолітній був позбавлений можливості проживати у цьому житлі. В інтересах неповнолітнього до суду звернулась міська прокуратура, яка зауважила, що передача квартири відбулась без дозволу органу опіки і піклування. Суд першої інстанції, позицію якого підтримав апеляційний суд, визнав договір іпотеки недійсним. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив рішення попередніх інстанцій без змін.
При цьому, ВСУ зазначив, що правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Отже, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.
Правочин, вчинений батьками стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов’язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, – звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.
Постанова ВСУ від 13.09.2017 року у справі № 6-1414цс17
Щодо стягнення середнього заробітку
за час затримки виплати компенсації за відрядження при звільненні
ВСУ переглядав рішення судів у справі за позовом особи про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позивач зазначав, що при звільненні з роботи з ним не було проведено повного розрахунку, а саме не сплачено компенсацію витрат на відрядження, що встановлено рішенням суду від жовтня 2015 року, яке набрало законної сили. Отже відповідач на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України має сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Рішенням суду першої інстанції позов задоволено та стягнуто на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 37 тис. 249 грн 75 коп. Апеляційний суд залишив рішення суду першої інстанції без змін. А ВССУ відмовив відповідачу у відкритті касаційного провадження.
ВСУ скасував судові рішення, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
ВСУ звернув увагу на те, що суд, який розглядав спір щодо стягнення невиплаченої компенсації за відрядження, вимоги позивача задовольнив частково, а саме стягнув на його користь 104 грн 50 коп., тоді як позивач заявляв вимоги на 673 грн 87 коп., отже наявні підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.
ВСУ вказав, що у разі непроведення розрахунку у зв’язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.
Також ВСУ зазначив, що виплата витрат на відрядження регулюється положеннями статті 121 КЗпП України. А згідно з підпунктом 3.15 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, не належать до фонду оплати праці витрати на відрядження: добові (у повному обсязі), вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення.
Відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.
ВСУ зауважив, що сума невиплачених витрат на відрядження не входить до фонду оплати праці, а про порушення свого права на отримання цих витрат позивачу стало відомо з рішення суду, ухваленого у жовтні 2015 року, отже позивач пропустив строк на звернення до суду за вирішенням трудового спору, оскільки з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні він звернувся лише у березні 2016 року.
Постанова ВСУ від 11.10.2017 року у справі № 6-1638цс17
Дивіться відео на тему:
У який строк слід розрахуватися по отриманих коштах на відрядження – 2 чи 5 днів?
Медичну реформу запущено
Верховна Рада ухвалила Закон про медичну реформу. Законодавчий акт визначає державні фінансові гарантії надання необхідних пацієнтам послуг із медичного обслуговування (медичних послуг) та лікарських засобів належної якості за рахунок коштів Державного бюджету України за програмою медичних гарантій.
Відповідно до цього Закону, держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.
У межах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям й особам без громадянства, які постійно проживають на території України, й особам, яких визнано біженцями чи особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних із наданням:
- екстреної медичної допомоги;
- первинної медичної допомоги;
- вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;
- третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;
- паліативної медичної допомоги;
- медичної реабілітації;
- медичної допомоги дітям до 16 років;
- медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.
Закон набирає чинності через місяць із дня його опублікування та вводиться в дію з 1 січня 2018 року поетапно, крім частини 8 статті 10, яка набирає чинності та вводиться в дію з 1 серпня 2018 року. З остаточним варіантом законопроекту після внесення правок у нього на разі ознайомитись неможливо.
Проект Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів»
Робота в шкідливих умовах обліковується окремо
Працівникам, зайнятим на роботах зі шкідливими умовами праці, встановлюють скорочену тривалість робочого часу – не більш як 36 годин на тиждень (пункт 2 частини 1 статті 51 Кодексу законів про працю України). Конкретну тривалість визначають за Переліком виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 163.
Якщо атестація робочих місць за умовами праці підтвердила шкідливі умови та право працівників на скорочену тривалість робочого тижня, необхідно внести зміни до колективного договору та правил внутрішнього трудового розпорядку. Адже скорочену тривалість встановлюють саме в колдоговорі (пункт 9 Порядку застосування Переліку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими умовами праці, робота в яких дає право на скорочену тривалість робочого тижня).
Час зайнятості у шкідливих умовах впливає на тривалість додаткової відпустки – її надають пропорційно фактично відпрацьованому часу. У розрахунок часу, що дає право на додаткову відпустку, зараховують дні, коли працівник фактично був зайнятий на роботах із шкідливими умовами праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників відповідних виробництв, цехів, професій і посад. Тобто роботодавець має обліковувати, скільки часу упродовж зміни працівник зайнятий у шкідливих умовах.
Якщо працівник зайнятий у шкідливих умовах повну зміну, необхідно вказувати в табелі повний робочий день і кількість відпрацьованих годин. Якщо лише частину робочої зміни, окремо відображати в табелі години, відпрацьовані в шкідливих та оптимальних умовах.
Отже, законодавче регулювання тривалості робочого часу є однією з гарантій конституційного права працівників на працю, відпочинок, безпечні та належні умови праці. Законодавство про робочий час має на меті, з одного боку, створення умов, що забезпечили б високу продуктивність і організованість праці, а з іншого – всебічний захист прав та інтересів працівників.
Офіційний портал Управління Державної служби України з питань праці в Чернігівській області, рубрика «Новини», підрубрика «Роз’яснення щодо особливостей обліку робочого часу у шкідливих умовах праці» від 10.10.2017 року
Проведення аналізу стану додержання законодавства про працю: чи притягнуть до відповідальності, якщо виявлено порушення?
Відповідно до п. 31 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295, за письмовою заявою роботодавця інспектори праці можуть проводити аналіз стану додержання законодавства про працю та надавати рекомендації щодо його застосування. За результатами проведеного аналізу складається довідка.
Крім цього, Держпраці в листі від 16.08.2017 № 8453/4.1-ДП-17 повідомила, що Порядком не передбачено застосування заходів впливу у зв’язку з порушенням законодавства про працю після проведення аналізу стану додержання законодавства про працю та складання довідки.
Заходи із притягнення до відповідальності винної в допущенні порушень посадової особи вживаються відповідно до п. 27 Порядку за наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об’єкта відвідування (у разі їх надходження) і проведення аналізу матеріалів інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування.
Лист Державної служби України з питань праці від 16.08.2017 року № 8453/4.1-ДП-17
Яка відповідальність за затримку заробітної плати терміном менше місяця?
У листі від 21.08.2017 № 8692/3/4.3-ДП-17 Державна служба України з питань праці нагадала, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплату їх не в повному обсязі — у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення (абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП).
При порушенні строків виплати працівникам заробітної плати чи інших виплат, передбачених законодавством про працю, терміном менше місяця, застосовують відповідальність, передбачену абзацом 8 частини 2 статті 265 КЗпП (у розмірі 1 мінімальної заробітної плати).
Ця штрафна санкція накладається на роботодавця незалежно від кількості працівників, щодо яких виявлено порушення.
Лист Державної служби України з питань праці від 21.08.2017 року № 8692/3/4.3-ДП-17
Дивіться відео на тему:
Підбірку підгoтувала:
Віктoрія Пoлянська,
незалежний юридичний консультант
холдингу професійних послуг «Західна кoнсалтингoва група»
